До початку грудня між мером Києва Леонідом Черновецьким і жителями столиці діяла певна угода — неписана, проте її неухильно дотримувалися обидві сторони.

Відповідно до цієї угоди мерії дозволялося з вигодою хазяювати там, де це не зачіпало безпосередніх потреб киян. Наприклад, можна було продавати землю «мутним» ТОВ — кияни не думали, що вони можуть реально претендувати на хоч якісь земельні ділянки, і образою для себе це не вважали. Дозволялися і круті комбінації з акціями муніципальних підприємств, внаслідок чого контроль над останніми переходив у приватні руки. Навіть центр можна було забудовувати страховидними хмарочосами, що паралізують транспортні потоки, — на вміст бюлетенів для голосування це не впливало. Юлія Тимошенко, що не розуміла настільки простих істин, повела киян на перевибори мера й з тріском програла їх Леонідові Черновецькому, який завжди вмів розумно поступатися готівковими мільйонами заради безготівкових мільярдів.

Натомість мерія мала забезпечувати містянам безперебійну поставку води, тепла, дешевого хліба й доступ до громадського транспорту. До певного часу це вдавалося непогано, оскільки міський бюджет, як з’ясувалося, планувався з урахуванням постійного зростання. Однак криза, що докотилася до столиці, привела до того, що недовиконання міського кошторису, за різними оцінками, досягло 3 млрд. грн., або більше 10%.

При загальному дефіциті грошей міська влада не знайшла нічого кращого, як не заплатити 375 млн. грн. теплопостачальній компанії «Київенерго», яка у результаті не розрахувалася за газ з «Нафтогаз України», а газовий монополіст припинив подачу блакитного палива в котельні. 5 тис. будинків (усього в столиці 10 тис. опалювальних будинків) опинилися без тепла й гарячої води — в основному, у спальних масивах, де проживає базовий електорат Черновецького.

Подачу тепла оперативно відновили (хтось комусь заплатив або пообіцяв заплатити), але подія вперше визначила принципово нові для київської політики акценти. По-перше, усім стало зрозуміло, що киян від холоду врятували Ющенко й Тимошенко — про це переконливо розповів телевізор. По-друге, масова свідомість однозначно визнала винним у цій ситуації мера — такого сплеску гнівних графіті й саморобних листівок столиця не пам’ятає з часів «помаранчевої революції». І, по-третє, геніальний інтуїт Черновецький уперше спізнився: звільнення від сплати за проїзд у міському транспорті пенсіонерів більшість сприйняла як жалюгідне белькотіння на виправдання.

Столичні гострослови стверджують, що Леонід Черновецький цілком здатний звільнити міську скарбницю від витрат на наступні вибори мера — для цього йому досить поекспериментувати з електрикою у квартирах киян у новорічну ніч. n

Сергій Скрипник «Kyiv Weekly»