Крісло столичного градоначальника настільки привабливе для українських політиків, що нинішній мер Леонід Черновецький, схоже, уже сам не вірить у свою перемогу.

Результати соцопитувань, якими зараз оперують політичні сили, свідчать про падіння рейтингу Леоніда Черновецького до рівня майже 8% (а антирейтинг, тобто відсоток тих, хто не довіряє меру, піднявся майже до 80%). Очевидно, знає про це й сам Леонід Михайлович. І хоча він, звичайно, не перестав вірити у своє щастя чи навіть «вище призначення» і не збирається здаватися без бою, проте свої плани дещо відкоригував. Після повторної перемоги на торішніх перевиборах він відчув себе на підйомі й почав розглядати Київ як надійну базу для скорення всеукраїнських вершин. Але тепер участь у президентських і особливо парламентських виборах стала для Черновецького способом відновити свої позиції в столиці, а якщо й це не допоможе і програш боротьби за Київ стане очевидно невідворотним, — знайти «запасний аеродром» у вигляді парламентського крісла, яке забезпечує депутатську недоторканність.

Утретє взяти участь у змаганні за голоси киян готується Віталій Кличко й удруге Віктор Пилипишин, причому обидва розраховують цього разу здобути перемогу. В обох у запасі є той аргумент, що вони послідовно боролися й борються з найодіознішими рішеннями нинішнього мера й водночас не вплутувалися в протистояння між Віктором Ющенком і Юлією Тимошенко. Інші сильні сторони цих кандидатів, за бажанням, легко представити як їх недоліки.

Наприклад, повернення Кличка-старшого у великий бокс одні кияни сприйняли як символ непохитності волі Віталія до перемоги, а інші — як підтвердження побоювань, що йому не хочеться концентруватися на київських проблемах. Знову ж, невідомо, за чи проти нього зіграє очікувана його участь в парламентських перегонах: багато чого залежатиме від складу блоку, до списку якого він увійде. Та й блок самого Кличка на київських виборах, можливо, знову зазнає радикальних змін.

Той факт, що Пилипишин є головним соратником Володимира Литвина в столиці, для когось може бути плюсом, а для когось — мінусом, залежно від ставлення до Литвина і його блоку, партійний склад якого, до речі, до наступних парламентських виборах також, швидше за все, знову зміниться. Причини для критики можна знайти, якщо дуже цього захотіти, і в життєдіяльності Шевченківського району столиці, яким керує Віктор Петрович. Утім, поки що Кличко й Пилипишин розсудливо втримуються від взаємних ударів, воліючи займатися самопіаром і тренуватися на Черновецькому.

Майже напевно можна прогнозувати, що в боротьбі за посаду мера столиці знову візьмуть участь парламентарі Микола Катеринчук і Василь Горбаль. Для Катеринчука київські вибори можуть взагалі виявитися єдиним шансом не випасти за борт великої політики. А Горбаль, якщо він зуміє наростити свій особистий результат і відсотки голосів, відданих за «регіоналів», зможе розраховувати на зміцнення своїх позицій у Партії регіонів — зокрема на те, що його донецькі однопартійці, які мають свої інтереси в Києві, уже не діятимуть в обхід йому. Можливо, пристойний результат одержав би Олег Тягнибок, але він, скоріше за все, якщо й вирішить балотуватися в мери, то Львова.

«На потім» відклав свої київські плани БЮТ. «Потім» наступить, мабуть, уже після президентських виборів. Якщо Юлія Володимирівна зможе зайняти головну посаду в державі, тоді їй, очевидно, вдасться провести через Верховну Раду законопроект про проведення виборів мера столиці (а то й усіх мерів) у два тури. Для Тимошенко це принципово важливо вже не тільки як гарантія того, що не пройде Черновецький, але і як спосіб вплинути на результат виборів у випадку, якщо лідерами перегонів виявляться ті самі Кличко й Пилипишин. За підтримку з боку БЮТ у другому турі майбутньому мерові доведеться погодитися на спільне (коаліційне) управління містом.

З аналогічних міркувань Юлія Володимирівна хоче, щоб парламент призначив позачергові вибори не одного тільки міського голови, а й міської ради Києва. Вона розраховує на те, що фракція блоку Черновецького різко схудне, а фракція БЮТ і прихильники нового мера сформують правлячу коаліцію. Упевненості в тому, що фракція БЮТ одержить більшість місць у Київраді, у Тимошенко немає, як немає в неї дотепер і власного кандидата на посаду столичного мера. Звичайно, можна повторити експеримент із Турчиновим, але сам Олександр Валентинович явно не бажає йти з уряду. Так само й Олександр Зінченко, керівник нинішньої фракції БЮТ у Київраді, схоже, залишив надії стати лідером в очах киян і зосередився на своїх нових посадових турботах — генерального директора Національного космічного агентства України. Щоправда, ще є варіант підтримати Юрія Луценка, але і йому навряд чи вдасться увійти до числа основних суперників. Інша справа, якщо президентські вибори Тимошенко програє. У цьому випадку БЮТ може зазнати більш нищівної поразки, ніж минулої весни.

Також не стане особливим сюрпризом поява в списку кандидатів на посаду столичного градоначальника Арсенія Яценюка, якщо йому не дістанеться велика державна посада. Втім, для тих киян, які хочуть обрати мера всерйоз і надовго, можливо, і не залишиться іншого вибору, крім як між Кличком і Пилипишиним.

Говорячи про київські вибори, не можна не згадати питання про їх терміни. Команда Черновецького наполягає на тому, що й мер, і міська рада обрані на 5 років, тобто виходить, що вибори повинні відбутися тільки в 2013 році. Але це не може перешкодити Верховній Раді призначити дострокові вибори (як вона й зробила в 2008-му), якщо цього захоче більшість депутатів. Досить імовірно, що відповідну постанову парламент прийме незабаром після президентських виборів; затримку можуть викликати тільки переговори щодо голосування у два тури. Однак не можна виключати, що Черновецький втратить своє крісло ще раніше. Відсторонити його від виконання обов’язків голови столичної держадміністрації може Віктор Ющенко, за кілька місяців до виборів Президента. З одного боку, це продемонструє турботу Віктора Андрійовича про киян, з іншого — забезпечить контроль над ходом виборчої кампанії в столиці. Для Віктора Балоги це буде ще й спосіб зробити «Єдиний центр» «партією влади» у Києві, зокрема, завдяки контролю над міськими фінансами.

Однак малоймовірно, щоб такий розвиток подій призвів до появи нового реального претендента на посаду міського голови у вигляді тимчасово виконуючого обов’язки голови КМДА. Хоча стовідсоткової гарантії тут дати не можна. Зрештою, Олександр Омельченко також уперше зайняв крісло керівника як в.о. (після того як Леонід Кучма відсторонив Леоніда Косаківського) і лише через три роки, у травні 1999-го, став легітимним мером. Серед заступників Черновецького шанси «підсидіти» свого шефа є в Анатолія Голубченка, Євгена Червоненка й заступника голови «Єдиного центру» Людмили Денисюк. Але всерйоз говорити про те, що вони можуть розкрутитися й стати народними улюбленцями, не доводиться.

Юрій Вишневський«Комментарии»