КИЇВ

Хто наживеться на в´язні совісті

0

У Юрія Луценка є три шляхи для політичного майбуття: стати маріонеткою влади, залишатися прапором опозиції чи, всупереч українській політичній традиції, еволюціонувати в морального авторитета нового типу

Не сп´яніти від волі і зуміти швидко адаптуватися до нових реалій — з такими проблемами стикається будь-хто з учорашніх в´язнів. Колишній політв´язень потрапляє в політичний контекст апріорі, до того ж додатковим викликом на свободі для нього є моральний імператив. А людині, з підірваним за гратами здоров´ям, банально потрібний час на відновлення фізичної форми. У випадку з Юрієм Луценком усі ці фактори утворюють гримучу суміш, посилену цілим шквалом старань різних політтехнологів заробити на в´язні совісті максимум балів для своїх клієнтів. При цьому в нинішній ситуації гострої політичної кризи, яка знову повернула Україну в чорно-білі тони, у суспільстві є колосальний запит як на народного героя, так і антигероя. І своїми заявами відразу на виході з Менської колонії про відсутність президентських амбіцій, небажання мстити і прагнення присвятити себе роботі на перспективу країни Юрій Віталійович лише підігрів суспільно-політичну інтригу.

Версія влади

Офіційних трактувань рішення Віктора Януковича помилувати колишнього міністра внутрішніх справ два, які доповнюють одне одного. По-перше, за словами члена комісії з питань помилування, міністра Кабінету Міністрів Олени Лукаш, цей крок продиктований «необхідністю послідовної реалізації політики Президента з декриміналізації та гуманізації українського законодавства». А, по-друге, за оцінками українського МЗС, президентський указ щодо Юрія Луценка «слід розглядати в широшому контексті проведення економічних і соціальних реформ, передбачених Порядком денним асоціації Україна — ЄС». У перекладі з бюрократичної мови це звучить так: звільнивши Луценка, українська влада пішла на зустріч і опозиції, і Євросоюзу.

А втім, широкий жест на Благовіщення належним чином ніхто не оцінив. Керівники ЄС упевнені, що свободу Луценку принесли старання світового співтовариства в цілому і місії Кокса — Кваснєвського зокрема, і тепер з подвійною енергією вимагають аналогічного звільнення Юлії Тимошенко. Тієї ж думки дотримуються і опозиційно налаштовані українські виборці. А ось ядерний «біло-блакитний» електорат явно розчарований, вважаючи, що Янукович розписався у своїй поразці, не добившись для Луценка ні покаяння, ні навіть його відходу з політики.

Щоб переконати, насамперед, цю цільову аудиторію в правильності дій влади, в соціум закинуто ідею про розкольницьку місію «епатажного скандаліста», яким в «антипомаранчевих» колах вважався екс-глава МВС до арешту в грудні 2010 року. Мовляв, Луценко ні трохи не змінився і обов´язково внесе додатковий розбрат у опозиційні лави, а реальної шкоди від нього для «регіоналів» через непогашену судимість не буде. У цьому руслі варто також розглядати появу чуток про нібито Луценків намір сформувати власну партію радикального напряму. На що Юрій Віталійович оперативно відреагував, пожартувавши, що Радикальна партія вже є у Ляшка, в яку він точно не впишеться. І вже в серйозному тоні підвів риску в дискусії на цю тему: проект «Народної самооборони» завершений, партія приєдналася до «Батьківщини» перед парламентськими виборами, а її прапор «стоїть у музеї спільних перемог». Що ж до неможливості повноцінної участі «польового командира Майдану» в політичному житті України, то варто нагадати, що не за горами вердикт у справі Луценка Європейського суду з прав людини, котрий торік улітку вже визнав незаконність його арешту.

 Тактика опозиції

Вихід на свободу Луценко може дійсно зміцнити опозицію з погляду моральності, авторитету та ідеології. Ніхто з лідерів опозиційної трійки не має луценківського досвіду політв´язня і такого реноме непохитного борця з режимом. Однак у цьому є як свої плюси, так і мінуси. Хоч опозиціонери і трактують указ про помилування Луценка наслідком своїх акцій «Вставай, Україно!» та, за твердженням Олега Тягнибока, відчуттям «страху Януковича перед народом», прийняття цього рішення, яке залежало лише від Президента, привнесло в лави опозиції імпульс додаткової конкуренції . Чи буде вона здоровою чи болючою, залежить і від парламентських фракцій «Батьківщини», УДАРу та «Свободи», і від позапарламентського опозиційного середовища, але Арсеній Яценюк, Віталій Кличко та Олег Тягнибок тепер просто приречені діяти, постійно оглядаючись на Юрія Луценка. А помилуваний в´язень совісті, наприклад, прямим текстом сумнівається в ефективності нинішньої чільної тактики опозиціонерів перманентно блокувати парламент.

Так, екс-глава МВС цілком підтримує ініційовані опозицією вуличні акції, хоча долучатися до участі в них не поспішає. З одного боку, це пояснюється життєвою необхідністю пройти лікування від зароблених у тюремній камері хвороб, але з іншого — Луценко чітко дав зрозуміти про своє небажання грати на українських майданах декоративну роль яскравого транспаранта. «Опозиція не потребує чергового виступаючого з мітингу», — так прокоментував Луценко це питання в знаковому інтерв´ю телеканалу ТВі. І додав кілька ложок дьогтю в бочку меду особистого схвалення: «В обласних центрах згідно з доведеним графіком повстання, імпічмент і інші гучні речі не відбуваються ... Взагалі не можна кидатися цими фразами — повстання, революція, переворот, бо це девальвує поняття, це просто інфляція слів, яка веде до розчарування». Ось такий вельми справедливий, але дуже болючий укол убік захоплених революційними тактичними діями однодумців від стратега революції.

 Стратегія Луценка

За 832 дні у в´язниці Луценко не тільки прочитав 300 книг і зміцнів як політичний лідер, а і віддавався творчості. І це не написання мемуарів чи літературний декаданс, а розробка чіткої політичної програми дій, яку автор називає Планом ІІІ Української Республіки. Складається стратегія Луценка з п´яти базових напрямків: євроінтеграція, деолігархізація української економіки і політики, ліквідація репресивної системи і створення натомість системи справедливості, формування загальноукраїнської національної ідентичності і, нарешті, справжнє місцеве самоврядування. Для реалізації цього плану, який сам Луценко називає ще сирим і просить допомоги у його доопрацюванні в українських інтелектуалів, якраз і необхідно, на його погляд, широкий народний і надпартійний рух.

Успіх настільки амбіційного проекту може вивести політика на небувалі для України висоти морального авторитету нового типу. Незважаючи на те, що в сучасній українській історії було безліч чесних і принципових політиків, які пройшли кола пекла машини політрепресій (Левко Лук´яненко, В´ячеслав Чорновіл, брати Горині, нарешті Степан Хмара, що вічно шукає свою нішу), але українського Вацлава Гавела, Леха Валенси чи Нельсона Мандели рух дисидентів-шістдесятників так і не виховав. Однак перехід від теорії до практики загрожує, користуючись термінологією Луценка, інфляцією будь-яких гучних стратегій. Безліч питань виникає після оприлюднення Юрієм Віталійовичем прізвищ найближчих сподвижників — Тарас Стецьків, який вирізняється своєю необов´язковістю, Роман Безсмертний, що має гіркий управлінський досвід часів ющенківської президентської каденції. До речі, останньому Луценко передав усі свої повноваження на час свого лікування.

Новини партнерів

Loading...

Новини Trembita.info

Останні новини

17:22

В Киеве водитель на скорости врезался в заправку

16:30

Кличко: Столичные дороги ремонтируют компании, которые могут гарантировать качество и срок эксплуатации

15:26

«Укрзализныця» запустит поезд «Киев-Бердянск-Покровск»

14:48

Киевские спасатели получили новую экипировку

14:04

В Киеве грабители напали с ножом на прохожего ради 20 гривен

Архів

kyiv.comments.ua

block2

kyiv.comments.ua
Загрузка...

Партнеры портала

Price.ua - сервис сравнения цен в Украине

  © «Комментарии:», 2014

Система Orphus