КИЇВ

Проституція 150 років потому: світ змінюється, проблема залишається

0

Півтора століття тому жінки зі Східної Європи потрапляли у сексуальне рабство за кордон точно так само, як і в наш час

У цьому «Коментарі» переконалися на відкритті виставки «Жовтий квиток», присвяченій темі торгівлі жінками в 1860-1930 роках в Європі й Америці. До слова, Київ став першим містом Східної Європи, до якого автор і куратор виставки Ірен Стратенверт привезла експозицію після Німеччини.

За словами історика Ольги Мартинюк, тема «білого рабства» (тобто торгівлі своїм тілом), починаючи з 1880 років і до початку Першої світової війни, не сходила зі сторінок європейських газет.

Точно так само, як і в 1990-х, у 1860-1930-х роках молоді дівчата і жінки зі Східної Європи вирушали в далекі країни у пошуках кращого життя. Але квиток до Нью-Йорка, Стамбула або Буенос-Айреса для багатьох із них виявлявся «жовтим».

«Жовтим квитком» називали посвідчення секс-працівниць у Російській імперії. У ньому вказували особисті дані, місце проживання, стан здоров´я жінки.

«У Російській імперії поліція, в першу чергу, переслідувала чоловіків, які займалися торгівлею жінками. Вже на початку ХХ століття була актуальною тема аферистів, які заманювали дівчат, особливо єврейок, пропонуючи їм їхати в далекі країни у пошуках кращого життя, - розповідає Ольга Мартинюк. - Питанням торгівлі людьми почала активно займатися створена в 1920-х роках організація Інтерпол. Але, незважаючи на всі зусилля міжнародного співтовариства, причини «білого рабства» так і не були усунені».

Соціолог Пол Кінсі у 1924 році так описав атмосферу кварталу червоних ліхтарів у столиці Уругваю: «Калле Ербаль - головна вулиця кварталу червоних ліхтарів у Монтевідео. Звучить музика, навколо шумлять жінки, що населяють тутешні будинку, чутно їхні монотонні голоси: «Наступний, будь ласка!», «Поза чергою!» або «Так, як ти захочеш!». Голосно ще й тому, що чоловіки і повії, як на східному базарі, торгуються за спокусливі послуги: напевно, це був би поганий тон - не торгуватися за ціну товару, що вабить. На ґанках стоять дівчата всіх мастей: білі, чорні, мулатки, і чути стукіт по флорентійській двері - так вони привертають увагу перехожих і кличуть до себе...»

Більшість цих дівчат були іммігрантками, вимушеними далеко від дому заробляти на шматок хліба єдиним доступним їм способом. Хоча в Новий Світ вони їхали зовсім не за тим, щоб перетворитися на сексуальних рабинь, а сподіваючись отримати роботу танцівниць чи офіціанток...

«Це сталося восени у Львові. Ми бродили по вулиці без роботи. До нас підійшла незнайома маклерша і запитала, чи не потрібна робота. Ми погодилися, і вона повела нас у Пілінкарський провулок у бордель і залишила там, - писали в листі управлінню поліції подруги Фанні Вайнер і Ліза Коваль. - Нас відвезли в Бомбей, і там нам так само, як і раніше, довелося страждати мовчки, тому що нас дуже мучили і били. Після довгих місяців вдалося врятуватися. Тепер ми вільні, але грошей майже немає, щоб повернутися додому. Ми просимо милостиву поліцію повірити нам і суворо покарати всіх тих, хто вчинив із нами несправедливо і через кого ми повинні були так страждати».

На жаль, навіть у наші «просунуті» часи схожі листи можуть написати тисячі жінок по всьому світу, яких так нічому і не навчив гіркий досвід попередниць. Адже доки проституція залишається прибутковим бізнесом, завжди знайдуться охочі заробити не тільки на своєму, але і на чужому тілі.

Дискусія про те, чи варто забороняти проституцію, в пресі зазвичай викликає майже таке саме бурхливе обговорення, як питання про заборону абортів. Громадськість торгівлю власним тілом засуджує, проте дієвого способу викорінити це явище в світі ще не придумали. Як свідчить історія, криміналізація проституції аж ніяк не сприяє її зникненню: прибутковий «бізнес» лише глибше йде в тінь.

Самі «жриці кохання» стверджують, що мають право розпоряджатися своїм тілом на власний розсуд, у тому числі й заробляти ним на життя. У боротьбі за свої права представниці «найдавнішої професії» об´єднуються в громадські рухи і навіть створюють благодійні фонди. Однією з таких організацій є Всеукраїнська ліга «Легалайф».

«Наша благодійна організація існує з 2009 року і об´єднує секс-працівниць з усієї України, - розповіла «Коментарям» голова Ліги Олена Цукерман. - Головне наше завдання - захист прав жінок, особливо тих, проти кого було вчинено насильство. Також прагнемо переконати уряд України створити безпечне та недискримінаційне стосовно секс-працівників правове і соціальне середовище».

Одна з найгостріших проблем, пов´язаних із торгівлею тілом, - сексуальне рабство, в яке молоді жінки потрапляють не зі своєї волі, виїжджаючи за кордон у пошуках кращого життя. Багато хто досі не розуміє, що на них чекає, погоджуючись на заманливі пропозиції «роботи танцівницею» або «офіціанткою» із зарплатою в кілька тисяч доларів на місяць. Хоча, здавалося б, інформації про те, чим можуть обернутися такі обіцянки, в пресі було опубліковано чимало.

ЦИТАТА

Август Бебель, діяч німецького і міжнародного робочого руху, автор відомої книги «Жінка і соціалізм»:
«Шлюб - лицьова сторона медалі, проституція - зворотний. Отже, проституція є необхідним соціальним закладом, подібно до поліції, армії, церкви, підприємництва».

Джерело фото: Shutterstock

Новини партнерів

Loading...

Новини Trembita.info

Останні новини

17:22

В Киеве водитель на скорости врезался в заправку

16:30

Кличко: Столичные дороги ремонтируют компании, которые могут гарантировать качество и срок эксплуатации

15:26

«Укрзализныця» запустит поезд «Киев-Бердянск-Покровск»

14:48

Киевские спасатели получили новую экипировку

14:04

В Киеве грабители напали с ножом на прохожего ради 20 гривен

Архів

kyiv.comments.ua

block2

kyiv.comments.ua
Загрузка...

Партнеры портала

Price.ua - сервис сравнения цен в Украине

  © «Комментарии:», 2014

Система Orphus