Як потрапити на Український тиждень моди: співзасновник UFW Ірина Данилевська про світ фешн-індустрії зсередини

Співзасновниця та голова оргкомітету Ukrainian Fashion Week розповіла, як дизайнерам-початківцям можна заявити про себе

– Софія. Привіт, мене звати Соня. Ми знаходимося у Мистецькому арсеналі – місці дуже символічному для одного великого проєкту. З нами Ірина Данилевська, співзасновниця та голова оргкомітету Ukrainian Fashion Week (UFW). Ірино, дякую, що ви сьогодні з нами. 

– Ірина. Дякую за запрошення, хочу сказати, що дійсно, Мистецький арсенал для нас місце символічне, більше 10 років – це штаб-квартира UFW, це наша домівка двічі на рік – у лютому та у вересні.

– Софія. Для багатьох українців мода асоціюється з цим масштабним шоу. Скажіть, з чим у вас асоціюється слово "мода"?

– Ірина. Мода для мене – це моє життя, можливо. це звучить не оригінально, але, розуміючи, що я, команда та мій чоловік, генеральний продюсер, який, Слава Богу, не змінювався, ми працюємо з українськими дизайнерами, робимо багато проєктів, ми давно перестали бути подією, ми скоріше працюємо як інституція. Ми про це поговоримо трішки пізніше, єдине, що я точно можу сказати, що я жодного разу, дня та хвилини не пошкодувала, що я присвятила моді й українському фешн своє життя.

– Софія. Як з’явилася ідея провести таку подію в Україні? Наскільки ми знаємо, існує така думка, що ідея виникла у 1997 році на вашому Дні народження, це дійсно так було?

– Ірина. Це більше така історія для популярних видань, насправді ця ідея зародилася набагато раніше, на кілька років. Я та мій чоловік видавали журнал, ми були видавцями, я була головним редактором першого глянцевого журналу в Україні "Єва", це журнал для жінок і прогресивних жінок, ми багато писали про жінок у бізнесі. Це був момент, про який ми з вами знаємо, – переростання кількості в якість, серед жінок у бізнесі було багато людей, пов’язаних із модою: це були модельєри, дизайнери, власниці ательє, власниці модельних агенств і так далі. Я багато з ними спілкувалася, закохувалася у них більше і більше і в якийсь момент для промоцій свого журналу ми обрали формат – зустрічі з нашими читачами у містах-мільйонниках. Ми всюди починали зустрічі з шоу українських дизайнерів, ми знали, що у нас це добре виходить, але як головний редактор видання, яких тоді в України було зовсім мало, я була запрошена на тижні моди у Парижі і у Мілані і я побачила, як це відбувається там, потім я приїжджала в Україну, мене запрошували на черговий конкурс і я бачила, як відбувається тут, і розуміла, що я так не хочу. Я не хочу формату фестивалю. Я з повагою ставилася до конкурсів міжнародних, вони були на високому рівні, але це теж не було правильним шляхом, щоб вивести дизайнерів на роботу у фешен-індустрії як у бізнесі.

– Софія. Ви взяли високий щабель – відразу зробити якісний європейський зразок. 

– Ірина. За європейським зразком, і я прекрасно знала, що дизайнерам України треба додати небагато: відчуття стабільності, що це буде завжди, і системність, яку давали тоді мені знання побудови фешн-бізнесу у світі. Я прийшла з цією пропозицією до українських дизайнерів і сказала, що я обіцяю вам, що ми будемо з вами завжди, я не передумаю, не залишу цю справу, буль ласка, будьте з нами.

– Софія. 200-ні  роки,  перші ряди – це супер зірки шоу-бізнесу, це люди, які завжди на виду, люди з телевізору, як їх називали. Як вам вдалося вивести на ті перші ряди дизайнерів і моделей?

– Ірина. Можна купувати або не купувати речі українських дизайнерів, але знати, що ці дизайнери є в Україні і, мені здається, обов’язково ними пишатися, це було необхідно. Яку першу мету поставив перед собою Український тиждень моди? Це і була мета – зробити з українських дизайнерів зірок. Ми домовлялися про інтерв’ю, про зйомки, обкладинки, запрошення на різні урочисті події, пов’язані з мистецтвом і не тільки мистецтвом, домовлялися про те, що українські дизайнери завдяки своїй освіті, своєму цікавому розумінню того, що відбувається, світогляду цікавому, є, безумовно, цінними персонами для того, щоб відповідати на різні питання, в тому числі на питання з приводу економіки, політики. Так потрішки дазайнери стали улюбленцями журналістів: їх "ловили", вихоплювали у натовпі або телефонували за коментарями з того чи іншого питання, і за кілька років дуже багато українських дизайнерів (більше 10) стали досить популярними.

– Софія. Мода – це можливість сказати про себе без слів. Коли Україну почули, був такий певний рік, фурор на ринку Європи?

– Ірина. Я не думаю, що маю право визначати рік, хоча формально у 2008 році купили великий простір на одній із впливових паризьких виставок і запросили сім українських дизайнерів виступити одним стендом, тобто виступити не просто цікавим брендом, а явищем. Але кожен крок, які робили дизайнери, кожен бренд, торгова марка, кожен сезон, коли на подію UFW ми запрошували міжнародних журналістів, приїжджали фотографи, редактори та відомі стилісти, особистості, які будували індустрію в інших країнах – від Токіо до США. Таким чином, світ починав говорити про українську моду й українських дизайнерів.

– Софія. У 2012 році, коли в Україні відбувався Євро-2012, ви запросили 16 світових дизайнерів. Ця думка була для того, щоб показати Україну не тільки зі спортивної сторони, але і з модної?

– Ірина. Це підтримка світової зацікавленості, світової уваги до України. Симпатична побудова цієї події вона зроблена за аналогією з футболом, але нам вдалося дуже швидко переконати дизайнерів, нам допомагали посольства цих країн, щоб всі приїхали і взяли участь у цій події. Це було 15 країн, 16-ю була Україна, її представляла Каравай. Ми побудували кожне шоу як товаристський матч, як зустріч дизайнерів двох різних країн, і одне шоу – це було дві країни. Україна закінчувала дводенний марафон разом з Іспанією, це було дуже красиво. Мені було надзвичайно приємно, коли іспанська дизайнерка, в той час одна з найавторитетніших, тоді мені сказала: "Ви знаєте, я вам дуже вдячна за це шоу і я можу чесно сказати, що зі всіх моїх закордонних шоу, які були протягом багатьох-багатьох років, це шоу було найкраще".

– Софія. Цей проєкт, це фешн-шоу біля себе збирає дуже багато людей. Якщо беремо сезонний показ, скільки людей у цьому задіяні? Це сотні людей?

– Ірина. Це кілька сотень людей.

– Софія. Яка максимальна кількість дизайнерів може взяти участь у показі? Є максимум?

– Ірина. Я пам’ятаю, у нас був тиждень, коли 80 брендів брало участь у Тижні моди, але це швидше виключення, бо ми ніколи не прагнемо до великої кількості, ніколи її не хочемо, для нас важливо, щоб кожен показ дизайнера, інсталяція, перформенс, всі формати, які є, були подією. 

– Софія. Якщо у людини є талант, вона хоче стати дизайнером? Чи обов'язково їй вчитися у виші, чи закінчувати певні курси, яких дуже багато? Цього буде достатньо?

– Ірина. Ще пару років тому я б вам сказала вчитися обов'язково у державних учбових закладах, які дають світогляд, розуміння професії, історії глибини професії, в яку ти приходиш. Сьогодні я була б більш лояльною, демократичною і сказала, щоб можна звернути увагу на прекрасні приватні ініціативи, які є у Львові, Харкові, Києві. Вони дозволяють, навіть не маючи базової освіти дизайнера, конструктора, отримати хороший рівень розуміння професії.

– Софія. А як потрапити на Український тиждень моди? Якщо людина вивчилася і хоче потрапити на шоу. Що для цього потрібно зробити?

– Ірина. Повірте, далеко не всі мріють бути на Українському тижня моди, не всі мають там бути. Левову частку часу ми працюємо як інституція, ми займаємося підтримкою молоді, проєктами крос-секторальними, які обєднують фешн та інші креативні індустрії, займаємося міжнародною політикою, бо самі ініціюємо проєкти за кордоном і самі приймаємо міжнародні проєкти, ми займаємося міністерством моди, але у нас є й професійні проєкти, об'єкти нашої спеціальної уваги. Не варто забувати, що, оголосивши колись, що ми хочемо займатися і хочемо будувати фешн-індустрію в Україні, ми продумали кроки для цього і одним з таких кроків було створення конкурсу "Поглядів на майбутнє", всеукраїнського конкурсу. Ми заснували його у 2000-му році. Це конкурс, через який прийшло 70% усіх знаних на сьогодні українських дизайнерів і українських брендів, тому моя перша порада – звернути увагу на конкурси, можливо, на "Погляд на майбутнє", можливо, на інші конкурси, які проводяться в Україні або за кордоном. Справа не у перемозі, конкурс дає людині, яка хоче процювати у цій професії, змогу відчути контест, у якому вона буде жити й працювати. Я не знаю, як інші конкурси, але наш конкурс "Погляд на майбутнє" безкоштовний. На початку твоя інвестиція – це лист білого паперу та кольорові олівці. Ти це фотографуєш, відправляєш нам і якщо ти далі йдеш по етапах конкурсу, то у фіналі маєш бути готовим до того, що тобі доведеться зробити 5 одиниць колекції, всі допомагають завжди: матері, бабусі, друзі, зірки, з якими ти встиг познайомитися і зробити для когось образ (для якогось кліпу чи виходу). Ці 5 одиниць стають твоєю першою зустріччю з великою аудиторією офлайн і онлайн, зустріччю з медіа, інвесторами та потенційними роботодавцями.

– Софія. Це дійсно, людина може відчути себе там, де вона мріє бути, і зрозуміти, чи у неї досить сил, це ж велика праця.

– Ірина. Так, і потім відмовитися від цієї ідеї. Ти можеш спробувати взяти участь у платформі "Нові імена" – це окреме шоу, яке відбувається з 2003 року, це досить символічно, але по-справжньомує. Там є невеликий внесок, невелика колекція, яку потрібно зробити до 12 одиниць, там є оплата роботи моделей. Якщо ти вдало показав себе на "Нових іменах" і ти ще не втратив смак до роботи в фешн-індустрії, то можеш написати нам у комітет, що ти хочеш взяти участь у наступному етапі, який називається "Фреш-фешн", тоді ми кажемо "будь ласка", подіум UFW або подіуми будь-якого іншого модного шоу для вас відкриті.

– Софія. А скільки заявок на участь у фешн-шоу може надійти?

– Ірина. Ми з Олександрою Кокуріною, головою Департаменту по роботі з дизайнерами, намагаємося 5-6 брендів показати на платформі New names і до 8 брендів на платформі "Фреш-фешн", інколи виходить більше, а заявок на 5 місць у "Нових іменах" може бути 25 штук. У "Фреш-фешн" конкуренція менша, бо дизайнери розуміють, що попереду, і більш обережно ставляться до бажань публічного виступу.

– Софія. Ви сказали, що політика часто близька до моди, вони часто перетинаються, скажіть, коли в Україні політика ставала на перепоні для можливостей повністю показати свій потенціал?

– Ірина. Я не памятаю, щоб я казала, що політика перетинається з модою, скоріше, мені належить інша фраза, яку я б дуже хотіла залишити за собою: "Мода аполітична, але не асоціальна". До 2014 року це було супер актуально, зараз мій цей меседж трішки втратив актуальність, тому що у будь-якому випадку війна, яка триває на Сході, правильно розуміється дизайнерами і багато дизайнерів відмовилися від продажів у Росії, дехто відмовився від інтерв'ю або публікацій у російських медіа, ніхто не бере участі у професійних подіях, полярних із модою, які відбуваються у Росії, і все ж політика торкається, безумовно. Найважливіше говорити про соціальний вплив і соціальну відповідальність моди. Мода – це така галузь та сфера культури, яка дуже швидко реагує на соціальні виклики, на те, що відбувається з екологією, людьми, на моменти про рівні можливості від релігійних до ЛГБТ-спільнот, то тут мода завжди дуже актуальна і мода є соціальною трибуною для того, щоб говорити про соціальні питання. Наші дизайнери вміють підтримати країну, людей, які тут живуть, вміють підтримати нас у наших емоціях і допомагають пережити інші емоції. Я завжди наводжу приклад, як у березні 2014 року, тоді ми проводили Тижні моди у березні, а не у лютому, на подіумі UFW тут, у Мистецькому арсеналі, не було жодної колекції у стилі мілітарі або жодної депресивної колекції. Дизайнери взяли на себе цю відповідальність, вони підтримали емоції українців квітами, національними кольорами. Я памятаю жилети Лілії Пустовіт, які були схожі на бронежилети за своєю конструкцією і які були одягнені на романтичні жіночі сукні. Дизайнери не дали нам з вами спуститися у депресивний стан. Це було дуже круто.

– Софія. Так, ми це пам'ятаємо, тому що це підтримка народу і ми живемо в абсолютно інформаційному просторі. Зараз багато автентичних моментів прослідковується у колекціях, хотіла запитати чи кожного року підтримується цей тренд, наскільки прослідковується українське?

– Ірина. Етнічний тренд стає загальнопопулярним, це не завжди український чи слов'янський тренд, це може бути і африканський, і східний, і так далі. Етнічна тема майже завжди у сезонних трендах присутня, але не кожна країна у світі може пишатися тим, що це її національні надбання, народні мотиви, техніки, які наш народ придумав це 200-300 років тому, не кожна країна може пишатися тим, що дизайнери постійно це використовують, тобто, не дають цьому "померти", вони постійно це осучаснюють, це дає шанс продовжити цьому життя. Я так кажу, бо є країни, які втратили свої народні ремесла, наприклад Нідерланди. Багато років тому була створена 15-річна програма відновлення, коли вони зрозуміли, що ці прекрасні дерев'яні черевички виробляються в інших країнах, Азії, то було на державному рівні прийнято рішення відновити це. У нас все це ще є, ми це тримаємо у своїх руках, і голку з ниткою, бісер, вироби з дерева, навіть гудзики. Я вважаю, що це унікальність, феномен української моди, те, що наші дизайнери – такі молодці.

– Софія. У кожній країні перші леді є еталоном стилю, елегантності, вони завжди на виду, з них беруть приклад і там є стандарти, як повинна виглядати перша леді. Якщо поглянути на незалежну Україну, яка з перших леді була найбільш близька до українського дизайнера, яка одягала українське і гідно це несла?

– Ірина. По-перше, перші леді – не завжди еталони стилю, і вони абсолютно мають право слідкувати за трендами, бути модними, носити зручний і комфортний одяг і так далі. Який би не був стиль першої леді і що б не радили їй її дизайнери чи стилісти, є протокол. На кожен випадок міжнародної появи перед камерами, людьми завжди є протокол. Цим займаються не стилісти, а протокольна служба міжнародних справ. І точно не кожна перша леді готова підтримувати своїх дизайнерів, тому що у деяких країнах немає такої розвиненої моди як у нас і такої кількості талановитих дизайнерів, на роботи яких ти можеш покластися. Наші перші леді мають можливість обирати кращих із кращих і співпрацювати з ними.

Чи користувалися вони цією можливістю? Три перших леді так, починаючи з Катерини Ющенко, яка не просто замовила інавгураційний одяг в українських дизайнерів, але й зробила цю історію публічною: у кого вона одягалася, хто це пошив і на яку подію. Вона була дуже відкрита та дуже красиво представляла одяг українських дизайнерів. Пані Порошенко теж красиво представляла одяг українських дизайнерів, намагалася частіше бути на подіях в одязі українських дизайнерів, не ставлячи це собі за мету. Пані Марина дуже красиво, навіть ширше та глибше представляла українських дизайнерів. Говорячи про пані Олену Зеленську, хочу сказати, що, по-перше, вона завжди співпрацює з українськими дизайнерами, по-друге, це не було поставлено як за мету, не було офіційно про це сказано, але я бачу прагнення носити одяг українських дизайнерів на всіх подіях різного рівня урочистості, різного рівня суворості, дотримання дрескоду і так далі, пані Олена все одно носить одяг українських дизайнерів. Мені на 90% подобається, як вона у них виглядає, а це означає, що не тільки гарно працюють стилісти, але і у неї хороший смак, вона розуміє, що вона одягає, що їй личить. І останнє, що я хотіла сказати, це те, що це перша перша леді, яка почала публічно говорити про вплив української моди на репутацію України і про те, що українські дизайнери роблять цю репутацію позитивною. Кожен завжди має пам'ятати, що, отримуючи високу посаду, і я не тільки про перших леді, я зараз із задоволенням про всю Верховну Раду можу поговорити і про Кабінет Міністрів, якщо ви прагнули цієї посади, ви йшли до неї, то ви маєте позбутися ілюзій, що належите самі собі.

– Софія. Скажіть, наскільки держава, якщо ми говоримо про Україну, підтримує розвиток фешн-індустрії, бо у Європі є така практика, що якщо дизайнер їде зі своєю колекцією на закордонний показ, то йому компенсують до 50% витрат, у нас цього немає. Наскільки у нас держава сприяє і підтримує фешн-індустрію?

– Ірина. Це складна тема, можливо, вона для наступного інтерв'ю. У багатьох країнах, де фешн-індустрія є впливовою, або де країна бачить цей потенціал, або де країна хоче, щоб фешн-індустрія була впливовою, там є державна підтримка, наприклад у Франції, Великобританії, Італії, Угорщині. Є країни, які купують одяг своїх дизайнерів, стимулюючи експорт, вони купують цілі стенди на міжнародних виставках для того, щоб стимулювати експорт. Ті пільги, які ми отримуємо чи відвойовуємо, – це пільги для будь-яких підприємців, завдяки створенню кілька років тому Українського культурного фонду у всієї української культури, і у моди в тому числі, виникла можливість отримати державну підтримку, грантову підтримку, яку надає культурний фонд. Ми боролися, ми були почуті і за попередні 2 роки виникло більше можливостей завдяки тому, як були сформульовані лоти. Та програма лотів, яка виставлена Українським культурним фондом, рівних можливостей для фешн-індустрії не передбачає, тому наступний рік буде для нас важкуватим. Але ми працюємо, і в тому числі з міжнародними грантами, і наш be sustainable fashion summit, який проводився у 2019-2020-х роках, підтримувався – ми отримали грант від американського посольства, а саме грант для підтримки малих культурних подій, і блискуче провели подію, прекрасно відзвітували.

– Софія. Мода і фенш-індустрія дуже часто реагують на проблеми, які не тільки всередині країни, але й на світові проблеми. Зараз ми говоримо про засмічення планети, є масмаркет, неякісні речі (їх величезна кількість), вони створюють біду для нашої екології. Наскільки українська сучасна мода стала екологічною і навіть екологічно свідомою?

– Ірина. Я вам дуже вдячна за слово "свідома", давайте залишимо це слово, воно більш правильне, ще інколи цей термін sustainable fashion перекладається як "стала мода". Я люблю слово "свідома", "свідома мода", "споживання", "виробництво", мені цей термін теж подобається, я думаю, він відповідає самому змісту того, про що ми з вами кажемо. Скажу дві речі, перше – ми почали говорити і турбуватися цим ще до того, як "народився" термін sustainable fashion. Вже тоді Яся Хоменко, Ксенія Шнайдер, Яна Червінська – молоді дизайнери – працювали з речами, які вже були у вжитку, або оновлювали чи надавали друге життя твоїм старим речам, ми це підтримували, у нас були цілі корнери. Десь, можливо, 5 років тому на Українському тижні моди з'явилася стала платформа, яка займалася свідомою модою. Ми робили платформи з нахилом у фешн-тек, з приводу пепреробки, Пашко виставляла свої машинки і кожен, хто приходив на Тиждень моди, міг залишити одяг і через пару днів отримати сумку із джинсів. Потім це все набирало обертів і ми створили платформу, яка називалася be sustainable. З приходом у нашу команду Дар’ї Марусик – це один з активістів в Україні, вона була представником міжнародного руху, все стало більш системно, чітко, масштабно. І останнє, що я маю сказати обов’язково, це те, що якщо ще 5, 4, 3 роки тому ми говорили, що це такий шлях, ним треба йти, де економити залишки тканин, то зараз під час пандемії це прозвучало більш гучно і більш впливово. У фешн-індустрії взагалі немає майбутнього, якщо кожен із нас не буде перейматися питаннями етичності, сталості і свідомості.

– Софія. Скажіть, будь ласка, якою ви бачите українську фешн-індустрію через 10 років, якою б ви хотіли її бачити?

– Ірина. Це хороше питання. Насправді я можу дуже довго про це розповідати, де я бачу і що я бачу, з якою фінансовою підтримкою, з якого боку, але скажу дві зрозумілі речі: я бачу її дуже інноваційною, тому що я з величезною повагою ставлюся як до творчого, так і до наукового майбутнього нашої країни, я вважаю, що у нас живуть найгеніальніші і найталановитіші люди. Коли ми об’єднаємося, то це буде вибух, і завдяки нашим біологам, хімікам, зварювальникам ми "народимо" цікаві і новітні технології у галузі фешн, весь світ цим зараз займається. Ми у багатьох випадках можемо трішки запізнитися, але ми наздоженемо і зможемо перегнати, я у це свято вірю. Я думаю, що майбутнє нашої індустрії у використанні ручної праці, наших національних технік, традицій, тому що чим більше люди будуть тягнутися і використовувати інновації, тим більше їм захочеться залишатися людьми. Чим частіше вони будуть літати на Марс, тим більше вони будуть цінувати светрик, сплетений бабусею.

– Софія. Дякую, пані Ірино. Наостанок у нас буде невеличкий бліц для того, щоб глядачі дізналися, хто така Ірина Данилевська. Наприклад, який ваш улюблений сніданок?

– Ірина. Яйця з сосисками, помідорами, цибулею, грибами, така мішанка.

– Софія. Улюблене місце у Києві?

– Ірина. Насправді їх кілька, оскільки я виросла навпроти Володимирської гірки, то, мабуть, Володимирська гірка і Пейзажна алея.

– Софія. Улюблена марка авто?

– Ірина. Я не дуже розуміюся на авто, але я точно знаю, що та машина, на якій мене возять зараз (це Mazda), мені здається, що я люблю Toyota, хоча це ззовні, і я люблю BMW, тому що ми були десяток років партнерами по Українському тижню моди.

– Софія. Улюблений вид відпочинку? 

Ірина. Можна я не буду про це розповідати? Бо я люблю лежати читати. Я сьогодні йду у теарт, це зараховується? Я просто дуже багато спілкуюся, зустрічаюся з людьми і для мене щастя у вихідний день побути вдома, коли є онуки, три собаки, таця з яблуками порізаними, хороша книга, це така насолода, ви собі не уявляєте.

– Софія. І улюблена книга?

– Ірина. Ви знаєте, я раніше називала різні книги, дуже мудрі, правильні книги глибоких авторів, але останнім часом я зрозуміла, що книга "Поліанна" – це дитяча книжка, повість про дівчинку, яка в усьому знаходила хороше і завдяки цьому таланту зробила щасливими людей у цілому містечку, де вона жила. І мене також навчила розуміти, що щоб не відбувалося, це завжди має свій позитивний бік і сенс. Я дуже часто розповідаю невеличкий шматочок, я думаю, що це зацікавить тих, хто не читав книгу "Поліанна". Вона, вже живучи з татом, отримує від благодійної організації подарунок на Різдво, розпаковує його, а там милиці. Дівчинка починає страшенно плакати, бо вона хотіла ляльку, замовляла ляльку, а тато каже:

– Чому ти плачеш? Ти маєш бути щаслива.

– Та у чому тут щастя?

– Та у тому, що вони тобі не потрібні.

– Софія. Я думаю, якби кожен навчився бачити хороше, ми б точно стали більш щасливою нацією.

– Ірина. Бачити, вірити і робити. Тому що насправді для того, щоб робити хороші вчинки, багато не треба, це дуже легко і просто, інколи навіть грошей не треба.

– Софія. Я вам дуже дякую за це інтерв’ю, ми ближче познайомилися з вами, ближче почули про теперішнє і минуле UFW, дякую вам за вашу місію, до цього прикуті тисячі, десятки, сотні тисяч поглядів. Ви – дійсно справжній приклад бізнес-леді і людини, яка зробила багато чого для цієї країни.

– Ірина. Дякую.

Джерело: Comments.ua

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб першими дізнатися про найважливіші події!


Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть
Поділитися