Світлана Базилевич, засновниця арт-студії «Ліхтарик»: мистецтво допомагає відновлювати енергію, щоб ми витримали всі випробування сьогодення

Особливою популярністю у киян користуються гончарство, масляний живопис та флюїд-арт

Гончарство, живопис рідким акрилом, кавою; вітражний живопис, створення мозаїк, розпис футболок та сумок. Це далеко не повний перелік мистецьких практик, зайнятися якими пропонують в арт-студії "Ліхтарик". Ідея створити простір, де дорослі можуть відволіктися від рутини, а малеча – від смартфону – у Світлани Базилевич виникла десять років тому, коли здобувала другу вищу освіту з мистецтвознавства. Разом з чоловіком, Олексієм, вони відкрили студію на Печерську, де і айтишник, і фінансист можуть відкрити для себе світ творчості. В інтерв’ю "Коментарям" Світлана розповіла про специфіку свого бізнесу, поділилася думками про те, чи можна вважати NFT – картинки – мистецтвом та чи може творчість зарадити тим, хто бачив жахи війни.

 Світлано, розкажіть, будь ласка, хто ваш відвідувач?

У нас працює кілька напрямків. Перший – це майстер-класи. Їх відвідують переважно жінки, які хочуть відволіктися від роботи, відпочити й приділити трохи часу собі. Також це сімейні пари або хлопець і дівчина, які зустрічаються та прагнуть романтики. У нас тут навіть пропозиції руки й серця були. Ще серед відвідувачів є пари, які приходили до нас на перше побачення й тепер приводять своїх дітей. Дітки теж приходять, але "Ліхтарик" - це переважно студія для дорослих. Другий напрямок – це корпоратичні заняття. Він весь час трансформується з 2020-го через COVID-19: ми частково проводимо їх не тільки оффлайн, а й онлайн. Останні п’ять років особливого розвитку набула культура творчих онлайн корпоративів. І це недивно, адже команди – це переважно айтишники, співробітники фармацевтичних та фінансових компаній - розкидані по світу і їх треба збирати докупи. З початком війни ми додали онлайн-заняття для дітей, які з мамами змушені були покинути Україну. Жінці за кордоном з двома дітьми молодшого шкільного віку дуже складно, адже в Європі школи працюють пів дня і часто немає опції  навчання подовженого дня.

Кому складніше догодити – чоловікам, жінкам, дітям, дорослим?

Найскладніше вгодити  батькам дорослих дітей. Часто вони до цього нічого подібного до того, що ми робимо в "Ліхтарику", не робили. Можливо, мама ще колись і думала про мистецтво, а тато, який умовно пропрацював на керівній посаді все життя, може не сприймати молоду дівчину, яка вчить його, що і як робити. Але ми вміємо працювати з такими людьми і від нас відвідувачі виходять задоволені. Найстаршій нашій відвідувачці було 78 років, вона відвідала майстер-клас з гончарства.

В яких техніках кияни найбільше полюбляють майстер-класи? Віддають перевагу колективним чи індивідуальним заняттям?

Більше груповим. Хоча зараз у нас діє військова пропозиція – індивідуальні заняття для двох по ціні групи. Ми розуміємо, що внутрішньопереміщені люди й ті, хто повернувся після деокупації Київщини, хочуть разом з рідними взяти участь у майстер-класі - для них створили такий камерний формат. Особливою популярністю у нас користуються гончарство, олійний живопис і флюїд-арт (техніка малювання рідким акрилом). Останнє, до речі, для людей, які кажуть: ні, я не малюю, а на занятті з’ясовується, що малюють і дуже гарно. Зараз популярна також петриківка. Щоразу, коли відбуваються соціальні потрясіння, - різко зростає інтерес до петриківського розпису.

Ви за першою освітою – економіст, як і ваш чоловік. Освіта допомагає вести бізнес?

Безперечно допомагає і бухгалтерію вести, і розібратися у маркетингу. Коли в тебе маленький бізнес, ти сам собі маркетолог, таргетолог, бухгалтер, SMM, SEO-спеціаліст.

У чому запорука успіху? Чого більше у вашій роботі - творчості чи економіки?

Маркетингу, я б сказала, і комунікації. Зараз Google, до речі, закрив можливість лишати відгуки на Google Maps, при чому для росії, України та білорусі. А до 24 лютого у нас було більше 900 відгуків у Google. Ми відкриті до фідбеку, у майстерні завжди присутні або я, або чоловік. Дуже важливо чути клієнта, вміти працювати з відгуками, в тому числі й негативними, й робити все від нас залежне, щоб клієнт лишився задоволений. І звісно важливо, щоб нас легко було знайти в Google та соцмережах.

Приміщення під студію орендуєте чи викупили?

Орендуємо.

Чи важлива наявність педагогічної освіти для роботи в студії?

Для нас не важлива педагогічна освіта, бо ми не позиціонуємо себе як освітня студія. Ми не видаємо сертифікати про закінчення курсів… Ми – про релакс, ми - про те, що люди приходять, переключаються на мистецтво й відпочивають. Якщо це корпоратив – допомагаємо будувати команду, і в цьому в нас є досвід. "Ліхтарик" - це місце, куди можна привести дитину, і вона буде займатися творчістю, а не зависатиме в телефоні. До нас діти ходять роками. Але ми працюємо майстер-класами. І, як показує досвід, це правильно, бо тривалі курси після 20-го року планувати клієнтам дуже складно…

Як загалом на діяльність вплинув COVID? Вам довелося на деякий час закритися?

Так. Але ми не перейшли повністю в онлайн, як багато хто. Ми сконцентрувалися на SEO і перші місяці карантину використали, щоб переформатувати безліч внутрішніх процесів, вдосконалити сайт. Узагалі, якби не ковід, не війна, я б з майстер-класами в онлайн не йшла. Але, формат вийшов вдалим. Ми вибрали тільки деякі майстер-класи, які реально провести онлайн так, щоб результат радував клієнтів. У нас є онлайн-лекції з теорії мистецтва. Вони популярні серед людей, які подорожують і відвідують музеї, які хочуть розуміти твори мистецтва, які там бачать.

По-вашому, NFT- картинки - це мистецтво?

Коли в ХІХ столітті з’явилися імпресіоністи, всі казали, що вони нічого не вміють, що це не живопис, а суцільний жах. Пройшло не так багато часу, імпресіонізм став улюбленим живописом мільйонів людей. Навіть за життя Моне він вже гарно продавався. Світ змінюється, технології змінюються, мистецтво змінюється. Ціноутворення на мистецтво – дуже суб’єктивна річ. Люди, які купують NFT-картини, роблять це скоріше для інвестиції. Чи зможуть вони її відбити і заробити – це питання відкрите. У будь-якому разі я б не бралася стверджувати, що ні, це не мистецтво.

А війна змусила вас припинити роботу?

З 24 лютого ми не працювали. У квітні я почала проводити онлайн-заняття для дітей в Zoom. Це дуже складно бачити дітей, які сидять у бомбосховищі, десь гуде сирена, і при цьому намагатися дарувати дітям позитив. З 1 травня ми по-троху почали відновлювати роботу оффлайн.

За вашими спостереженнями, чи вплинула війна на інтереси відвідувачів?

До нас почали приходити люди, які давно хотіли спробувати малювати або ліпити, але відкладали. Серед відвідувачів побільшало тих, які прийшли умовно втілити мрію з wish-листа.

Як думаєте, чи може мистецтво допомогти пережити жахи війни?

Зараз з найкращих міркувань почали подавати мистецтво як реабілітацію. Для того, щоб це було реабілітацією, психолог, бажано кризовий, має освоїти якусь техніку – ліпка з глини, флюїд-арт, тобто якісь нескладні техніки та використовувати це в арт терапії. В зворотній бік це не працює. Я, як економіст-мистецтвознавець, не можу це подавати, як реабілітацію. І мене лякає, коли я бачу таке, бо так можна нашкодити людині. Треба розуміти психологічні процеси. Психологічною реабілітацією мають займатися люди з досвідом роботи та знаннями щодо ПТСР. Але якщо треба допомогти людині отримати позитивні емоції, нові цікаві знання, здійснити мрію, переключитися – мистецтво допоможе. У мене був досвід занять з дітьми в трамватології лікарні "Оматдит". Моєю метою не було позбавити психологічних травм дітей після пережитого досвіду окупації. Я прагнула трохи прикрасити їх перебування в лікарні, розвеселити. Те, що мені після цього треба було поплакати – це вже моя проблема. Туди я приїжджала усміхнена, весела, з яскравими фарбами, кольоровим папером, цікавими історіями. Також до нас приходять волонтери різних напрямків діяльності. Це їм потрібно, щоб отримати ресурс, щоб мати можливість далі допомагати іншим. Мені відновити ресурс допомагають книги…

Сьогодні Україна знову бореться за свою державність. Який образ у вас асоціюється з нашим народом?

Напевно, поле соняхів. Сонях – рослина, яка завжди повертається за сонцем. А ми зараз виборюємо своє місце під сонцем.