Екскурсовод Софія Грабовецька: - Я менеджер по зв’язках із Києвом

"Гід у капелюшку" знає як закохати туристів у столицю чи відкрити її по-новому для киян

Наша зустріч розпочалася трошки спантеличено. Софії якась бабця, ні не літня пані, а якраз бабця, винесла "модний вирок", що плетена спортивна шапка м’ятного кольору не личить  - "не підходить, мовляв" - до гранатового пальта.

- Ні, вона не бачить, що йде по роздовбаному хіднику, навколо хаос із парковки і заторів довжиною в китайську стіну, обшарпані стіни старих кам‘яниць, талий чорний сніг, - обводить рукою краєвиди площі Льва Толстого дівчина, - їй, вочевидь, норм.

- Тому що ви не в капелюшку,- відказую.

Фото надане С.Грабовецькою

Знайомтесь Софія Грабовецька, вже своєрідний бренд Києва - "Гід у капелюшку".

Влітку 2016-го Софія заснувала проект прогулянок Києвом Walk&Talk.

У 2017 році вона увійшла до трійки найкращих гідів столиці за версією Kyiv Tourism Awards.

 Мамо, я  у шапці!

Усе починалося 6 років тому - молоденька наукова співробітниця Музею історії бігла вдень Андріївським узвозом аби пообідати разом з чоловіком на Подолі.

- На мені тоді було красива бабусина ретросукня, - згадує Софія, - а на узвозі продавали солом’яний капелюшок з темно синьою стрічкою в білий горошок. Який страшенно до неї пасував. Так народився перший її екскурсійний образ – а-ля Мері Попінс: темносиня сукня, капелюх та парасоля.

Фото надане С.Грабовецькою

А скільки зараз у Вас капелюхів назбиралося?

16. Одного разу мені сказали, що я провалилася у часі, бо в капелюшку, в довгій  ретросукні. Інший капелюх зроблений відомою весільною майстринею, мені привезли з  Ізраїлю. Він яскравий, із штучними квітами - завжди викликає фурор.

Найменший капелюшок, десь 5 сантиметрів в діаметрі, він кріпиться на зачіску шпилькою. Його мені зв’язала знайома, Таня Косяненко, вона ж і шкарпетки плете та вишиває на них київські старожитності. То його кішка намагалася з’їсти: вдома залишила його на тумбочці, а зранку дивлюся немає, плетена коробочка стоїть відкритою, а капелюшок зник. Кішка вкрала і занесла в ванну, ледь відібрала.

Але образи доводиться порушувати - ретро капелюшок +сучасні кросівки.

- Так, жодних підборів, лише зручне взуття. Два роки тому мене проконсультував ортопед, частину взуття просто довелося викинути, хоч його купувала як класне і дороге. Бо в сезон можна за день можна і 10-15 кілометрів находи. Тому зрозуміла важливість правильної постави ніг та ортопедичної устілки.

Друга проблема всіх екскурсоводів – горло. Цього року через морози трошки відійшла від образу, бо раніше і взимку носила капелюхи, тепер одягаю теплу шапку і пристібаю чисто символічний капелюшок. Дотримання дистанції, аби народ не кучкувався, змусив купити гучномовець.

 

Фото Лади БондаренкоІсторія довела – професура завжди була незаможною

Їй було лячно було з Музею на вільні хліб, бо нічого не знала про туризм, ніхто з її оточення в турсфері не працював.

- Але сидіти науковим співробітником не було бажання, ця робота потребує дуже сильної всідчевості, а я дуже рухлива людина, мені дуже складно сидіти на місці довго, - розповідає Софія. - Можу всидіти, якщо поставлю для себе якусь мету і працюватиму до переможного кінця. А там немає кінця краю, постійно треба бути втиснутим в папери, але це не про мене.

Вона магістр історії, диплом писала про злам економічних відносин ХІХ-ХХ століття в Києві, історію університету та як жила професура повсякденним життям. Батьки-науковці хотіли аби вона і кандидатську зробила, і в Університеті викладала.

- У мене вже була дуже хороша магістерська робота - 200 сторінок плюс ілюстрації. Це кістяк дисертації, але щоб наповнити його м’ясом треба провести нескінчені години в архівах та бібліотеках,вивчаючи приватні спогади та листування.

Вивчаючи побут професури університету Святого Володимира зрозуміла, що і сто років тому заробити в науці великі гроші було неможливо. Викладачі були відносно незаможними людьми - найбіднішими були філологи та історики, а найбагатшими - юристи та медики. Гуманітарії вічно знімали квартири чи чекали казенного житла від університету, або вдало одружувалися і жили на посаг дружин. 

Екскурсовод чи гід – в чому різниця?

Екскурсовод водить людей по сталому маршруту. Є чітка програма - і ні кроку в бік на туалет чи там каву попити. Чітке бачення, чітка тема.Тема дуже вузькоспеціалізована і докопати її треба до самих коренів. Але у нього немає часу вирішувати ваші поточні питання.

А гід це ваш суперпомічник! Це людина, яка відведе вас до туалету, зможе допомогти вам купити все що вам потрібно, скласти маршрут, знайти житло чи незвичну кухню, порадити водія. А ще цікаві історії розкаже і покаже щось незвичне.

Фото Лади Бондаренко

Що треба дивитися в місті в різні пори року?

Навесні - обов’язково Ботсад, обов’язково якісь парки. Ми дивимося на квіти, ми нюхаємо каштани, ми дивимося на абрикоси і ловимо цвіт, квіт, настрій.

Влітку дуже жарко, бетону багато, то краще тягнутися до Дніпра - Поділ, прогулянки вздовж набережної,мости. Забрести в парка Наталка і зробити там пікнік на траві. Шукати тінь; знати, де купити лимонад; сховатися там, де на нас буде дути кондиціонер

Осінь - у нас дуже потужна осінь з вересня до січня. Знов природа, види з Володимирської гірки восени найцінніші – дивитися на  килим кольорів на Трухановому острові. Пуща-Водиця  з її трамвайчиком

Взимку - обов’язково зимові святкові локації – Софія з ялинкою, ковзанки, милі кав’ярні, де можна заховатися. Взимку Київ в темряві зі ілюмінацією яскравіший, ніж похмурого дня. Треба думати, де людей зігріти, де вони можуть випити 100 грам. Як не попереджай, що на екскурсію треба тепло одягатися, все одно не дослухаються. Бо вже при -5 починаються проблеми. Індуси, ті взагалі вважать, що вдітися потепліле, це натягнути кожанки і кросівки, а не сандалі. Вони ніколи не бачили снігу і думають, що це щось таке м’яке, пухнасте і гарне, а потім виявляється, що він холодний, мокрий і бридкий.

 Фото надане С.Грабовецькою

Самі незвичні замовлення?

8 екскурсій замовила молода жінка, бо вона готувалася до виборів в Київраду. Ми півтори години стояли під Золотими ворітьми і я переповідала історію всієї Київської Русі. На жаль, вона не потрапила до міськради, не пройшла по списках, але місто стало їй більш зрозумілим, аби його змінювати. А ще вона отримали такий заряд від історії міста, що вступила на заочку на істфак.

Були з Канади мама і донька, прабабуся їхня була України. Їм було цікаво і місто, і Пирогів, і обід. Святковий сімейний український обід вони хотіли не в рестарті смакувати, в колі родини спробувати. Довелося вести до мами, там разом борщ варили, вареники ліпили.

Одного разу замовили тур по секонд-хенду на Лісовій, ви знаєте що там можна надибати, якщо товаришувати з продавцями.

Іншого разу перед екскурсією я проглянула Інстаграм гостя і зрозуміла, що йому подобається архітектура радянського модернізму. Повела його на Либідську - показувати тарілку (будівля Державної науково-технічної бібліотеки), на Байковий цвинтар дивитися крематорій, а наостанок завела до наукової бібліотеки ім.Вернадського. Усе це залишило йому зовсім інше уявлення про Київ, ніж якби він гуляв Андріївським узвозом.

Була жінка, що їхала в Товариство Червоного Хреста чи в Чернігів, чи то в Черкаси. У Києві зупинялася буквально на день, спершу вона замовила екскурсію на три години, ми гуляли п’ять, а вечорі поїхали дивитися на мости, проїхалися по них.

Фото надане С.Грабовецькою

Мова має значення! Це ще одна моя фішка

Так. Я чітко себе позиціонувала як україномовного гіда, і всі хто з України слухає мене українською. Нас в Києві мало, хороших на пальцях рук можна перелічити. Моя рідна мова українська - я нею думаю, вона у мене багатша, словниковий запас більший. Мене часто питають, чи не зі Західної України. То вони справжніх львів’ян не чули.

Я киянка, виросла на вулиці Олеся Гончара, батьки - філологи, кандидати наук. Мова, вважайте, передалася на генетичному рівні.

Карантин змінив клієнтів. Раніше 80% своїх екскурсія я вела англійською, зараз 20 і то в більшості випадків для українців аби вони практикували мову і про місто щось дізнавалися.  Це для молоді аби вона на вулицю виходила. Їм не історія цікава, а якісь прикольні місця – зробити класне селфі і швиденько запостити.

А чому так?

Бо ми не приязне  для іноземців місто, вони тут просто губляться. У метро без знання мови не розібратися, про маршрутки краще я промовчу. Це класика міста - зробити окрему касу для іноземців в метро, але посадити туди касирку, що англійської не знає, і не розробити для неї коротенького розмовника

Іноземці класна і вдячна аудиторія, вони від Києва нічого не очікують. А якщо очікують чогось, то гіршого. Як там у Москві чи Мінську  - всього сірого, бляклого, нецікавого, радянського. А потім їх ти приводиш, показуєш стару архітектуру, приміром Пушкінську, на якій велика кількість пам’яток збереглася, то вони – Вау!

Деяких іноземців вражає, що є люди які прониклися бажаннями змін. Їм не собори цікаві, а соціальні ініціативи – "Україна без сміття", сквот на Терещенківській чи тусовка на  Рейтарській. Те, що робить у місті молоде творче покоління.

 Фото Лади Бондаренко

З ангелом за плечима

Першу екскурсію Софія зробила відразу "фішечною", пішла шукати київських янголів.

- Архангел є заступником нашого міста, тут величезна кількість церковних пам’яток.

Янголи самі мене знаходили. Їх багато, вони дрібні, вони сховані на фасадах будівль, як архітектурний елемент. Порахувати їх неможливо  - на Оперному театрі, на балконі музею Шевченка, на Хрещатику декілька, в Пасажі, Велика Житомирська, на Подолі на будівлі Нацбанку (Контрактова площа – ред.). Щонайменше три десятки місць буде, якщо не враховувати сакральні зображення на церквах.

Фото Лади Бондаренко

                                                        Краєвиди з висоти

Друга її фішка відкривати Київ з висоти пташиного польоту. Спеціально для читачів "Коментарів" вона виказала кілька висотних локацій, куди можна потрапити без перешкод. Купивши чашку кави чи бокал вина, бо найчастіше це ресторани чи бари:

Бар на останньому поверсі готелю "InterContinental" (Вел.Житомирська,2) – рекомендую помилувати видом на Андріївську церкву та Дніпро, там такий кут є, наче ніс човна в фільмі "Титанік";

Піцерія "Mister Cat" на хмародері напроти ВДНХ (Голосіївський проспект, 132);

Ресторан "Авалон" (Леонтовича,3) – звідти видно Володимирський собор;

Ресторан "Matisse" (Б.Хмельницького,56) - панорамна зона;

Дах готелю "Premier Palace" (бул.Шевченко,5-7);

Дах ЦУМу (Хрещатик,38);

Дах закладу "Octo Tower" (Мечникова,5) - для тих, хто любить перебувати в оточенні висоток.

На Лівому березі "G-Sky" (Райдужна,25А), то на заході сонця чудовий краєвид на Правобережжя відкривається.

Без жодних обмежень можна здертися на Замкову гору – з неї чудові краєвиди на Поділ та мости.

Меморіал історії ВОВ – 91 метр над рівнем Дніпра - чудовий краєвид на Лівобережжя

Фото Лади Бондаренко

Моя любов, то модерн

Як історик, я закохана в початок ХХ століття, бо мені дуже подобається модерн, а значна забудова центру це якраз та епоха. Мені б ще б дуже сподобався Київ пори Магдебурзького права, просто ми його не бачимо, дуже мало збереглося матеріальних об’єктів і він дуже слабо досліджений.

Феномен Києва капіталістичного, це коли в ньому з’явилися люду, у яких були і ідеї, і гроші їх втілювати. Київ зробив свої статки на цукрі, зерні та тютюні, з’явилася публіка, яка готова була витрачати гроші – йти в кінозали, перукарні, виставкові зали, кав’ярні. Вони багато чого робили для своєї зручності,бо в Петербурзі і Москві це вже було, а тут ні – у багатьох питаннях ще провінція. А ще вони витрачали шалені суми на благодійництво. Ніні наш бізнес ще не доріс до такої соціальної відповідальності.

Топ 3 найулюбленіших модернових будівель Києва:

Клініка проф. Маковського на вулиці Гончара, 33б;

"Дім з каштанами", Велика Житомирська, 32;

Будинок  Хроноса, Городецького,15.

А де знайти саме київські сувеніри?

О, це ще один мій біль. Немає жодного місяця в Києві, де були б зібрані суто київські сувеніри.

Раджу "Урбан 500", "Фолк маркет", "Всі.Свої". Моя найулюбленіша сувенірка знаходиться на Андріївському узвозі – крамничка "Мрії Марії". На жаль, багато чого цікавого і саме "київського" доводиться вишукувати. "Київське сухе варення" замовляю в інтернет-крамниці. Лімітовану серію сережок з київськими каштанчиками довго вишукувала в Інстаграмі, дещо інше  в шоу-румах.

Фото надане С.Грабовецькою

Гід-тусовщик – визначення КМДА

Минулий рік був зовсім не екскурсійним, але я намагалася ходити містом, відкривала для себе новинки і про все писала в FB. "Штовхала" киян аби вони не сиділи вдома. Думаю тому і отримала відзнаку від КМДА за найкращу он-лайн екскурсію в номінації "Я-тусовщик".

Нам до європейських стандартів ще дуже, дуже далеко

Ок, вимикаємо Софію гіда і вмикаємо Софію містянку.

Зараз Київ трошки "загальмовує" в деяких аспектах  - кав’ярні, ресторани, сфера послуг, розваг супер-класні і розвиваються, то інше. Місто - це в першу чергу про людей і про зручності, це пішохідні зони, це нормальні фасади будівлі, звідки ні буруля, ні шматок оздоблення не впаде на голову. Люди не розуміють, що інколи треба пожертвувати своєю зручністю заради загального блага. Звідси і Цар-балкони, і кондиціонери на історичних фасадах.

Центр має бути зручним, пішохідним, класним, туристичним, а не заставлений джипами під офісами. Нам потрібна децентралізація – неможливо, щоб усі контори лише в центра знаходилися.

Місто стає незручним з кожним днем все більше і більше. За останній рік це стало дуже помітним

Мені болить ставлення людей до історії. Вони зі школи її ненавидять, бо для них це набір дат, які треба було завчити, а не зрозумілий літопис подій. Вони не розуміють причинно-наслідкові речі, може тому ми маємо чиновників, які не усвідомлюють цінності старої забудови, людей, що не розуміють необхідності громадського транспорту.

Тому моє завдання, як гіда, не давати знов ті ж самі дати, а пояснити чому щось і як  щось в історії міста сталося.

Що вам останнім часом в Києві подобається?

Влітку пересуватися центром стало легше, бо потрошку запустили велоструктуру, з’явилися  компанії, що дають в оренду електросамокати. Але міська влада згадала про велодоріжки дуже вибірково, а тротуарами швидко пересуватися складно.

Чудово, що почали з’являтися делініатори - паркувальні помаранчеві стовпчики. Деякі фасади відреставрували, по людські зробили Бесарабку. Агенти змін запустили зрозумілу навігацію в метро і уніфікацію вивісок. "Київзеленбуд" не погано працює з квітами і кепсько з деревами - вирізає все бездумно.

Вторсировина, нарешті помітили цю проблему, хоч десь баки для роздільного сортування поставили. Реновація будівлі "Арсеналу" та кондитерської фабрики на Деміївці, Арт-заводу Платформа. Радує, що запустили програму-голосування за "Громадський бюджет". Пішохідний міст на Володимирську гірку класний - ідея-супер, але якість виконання знов кепська і фонтан повний несмак, він вже обліз за два роки.

"Київ смарт кард" зробили, але знов до кінця ідею не довели. 

А що не подобається?

Де Генплан? Бо все робиться маленькими кроками, не до кінця.

Кепсько з заторами. Як автомобіліст скажу найжахливіші місця, то Севастопольська площа, весь Поділ і окружна. Ямкові ремонти дратують своєю безкінечністю.

Висотки ми будуємо, а як їх обслуговувати не замислюємося, де соціальна інфраструктура? Скоро Київ стане гетто якімсь, з районів просто буде неможливо виїхати.  Про парковки і перехоплюючі паркінги не думаємо. Трамвай знищуємо, а вся Європа повертається до них. Цар–балкони, строкаті вивіски, кондиціонери – де уніфікація вигляду фасадів хоч би в центрі.

Що треба змінити саме для Вас?

Я живу зараз на метро "Святошин" - це ще не Борщагівка, де все стрьомно, але моя вулиця Котельникова за 20 років змінилася на гірше. На ній немає паркінгу, але є "Нова пошта" та супермаркет, уся перша смуга зайнята – дві машини не можуть розїхатися. У не мене двір, а суцільне багно. Траву перетворили на багно машини, а покласти плитку з отворами для трави, в ЖЕКу руки не доходять. Поруч баскетбольний майданчик радянських часів, з асфальтовим покриттям та без сітки на кільці щита. А ще класика від комунальників – труби розкопали, а асфальт повернути на місце забули, лише парканчиком огородили. Ліфт в під’їзді минулого року нам поміняли, бо попередній ламався раз на тиждень. Проте ліфт продовжує ламатися. Сусіди - поверх переплутали з сільською коморою, ставлять всяк непотріб на чорний день, замість того аби викинути. Пройти незручно і пожежонебезпечно.




Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб першими дізнатися про найважливіші події!



Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть
Поділитися