Головна ціль Росії зараз - зламати опір Украни: експерт розповів, як працює російська дезінформаційна машина і як ми можемо їй протистояти

Експерт розповів, як працює пропагандистська машина Росії і які цілі переслідує

В українському інформаційному просторі дедалі частіше поширюється інформація про те, що з території Білорусі готується наступ на північ України, зокрема й Київську область. Із якою метою Росія використовує такі меседжі у своїй інформаційній кампанії, як працює пропагандистська російська машина, як розпізнати дезінформацію і протидіяти фейкам? На ці актуальні питання, які наразі хвилюють українське суспільство, в інтерв’ю виданню “Коментарі” відповів комунікаційник, політичний аналітик Олександр Солонько.

- З якою метою Росія проводить активну дезінформаційну кампанію під час війни?

- Росія завжди поширює дезінформацію. Як працює умовно кажучи російська пропаганда, російська дезінформаційна машина як частина російської військової доктрини, так званої доктрини Герасимова, яка передбачає використання нелінійних заходів - непрямих заходів для досягнення воєнно-політичних цілей, у тому числі пропаганди й дезінформації. Кожен меседж, кожна кампанія переслідує якісь свої локальні цілі, які мають вписатися в цілі більш глобальні й стратегічні. Головна ціль Росії зараз - зламати опір України й перемогти у цій війні. Як вона бачать цю перемогу? Це фактично припинення існування української державності. І кожна така міні-кампанія або інформаційно-психологічна операція переслідує якісь локальні цілі. Нещодавно десь в Інтернеті могли бачити повідомлення про те, що начебто російський чорноморський флот вишукувався бойовим порядком і рушив десь там у сторону Одеси, і при цьому говорилося про підвищений ризик ракетних ударів. Хоча ми знаємо, наприклад, що росіяни цілком успішно обстрілюють ракетами територію України з Каспійського моря. Навіщо їм вишуковуватися в бойові порядки в Чорному морі, тим більше що в України тепер є додаткові засоби стримування на морі - це протикорабельні ракети, західні "Гарпуни", українські “Нептуни” тощо? Це так само така собі психологічна операція. Посіяти паніку, тиснути психологічно.

- Чому Росія зараз особливо активно поширює повідомлення щодо можливого повторного наступу на північ України, зокрема й на Київську область? Чи справді Росія готується до атаки, чи просто намагається залякати?

- Є звісно інформація, що на території Білорусі зараз продовжуються підготовчі заходи і є ймовірність наступу з території Білорусі. Він може бути реалізований, але для цього повинно, скажімо так, зійтися багато факторів. У тому числі ми повинні понести дуже серйозні якісь втрати, нам повинні завдати серйозної поразки, у тому числі й на східному фронті. Однією з таких причин може бути бажання Росії утримати Україну від перекидання резервів із тих бригад, тих підрозділів, які зараз несуть бойове чергування в північних областях. Йдеться не тільки про Київську область - це й Житомирська, Волинська Рівненська, Чернігівська область. Щоб Україна тримали максимальні резерви біля білоруського кордону й не перекидала їх на східний фронт, на південь, у район Херсону, де зараз відбуваються бої. Крім того, це може мати якісь психологічні цілі, тому що постійна істерія і підтримання напруги - це так само нелінійний метод впливу на супротивника. І супротивник повинен витрачати свої ресурси, свої психологічні сили, свій ресурс стійкості для того, щоб не витратити це на полі бою, а максимально витратити це до того, як бій почався. Насправді  психологічний бар‘єр участі Білорусі у війні було пройдено 24 лютого. Та й фізичний теж. Де-факто Мінськ бере участь у війні. Так само де-факто в Мінську нічого не вирішується. Білорусь все більше ототожнюється з проксі утвореннями на зразок так званих Л/ДНР.

- Якщо такі дії в інформаційному полі - це психологічна операція, то як має реагувати Україна, які дії мають бути від нас, щоб цьому запобігти?

Насправді, ми бачили, що таке протидія дезінформації, що таке протидія суперечливим інформаційним повідомленням, направленим на дестабілізацію. Перекрити повністю потрапляння цих повідомлень в інформаційний простір ми не можемо. Тому в принципі це та ситуація, коли українська влада, військове командування, військово-політичне керівництво держави повинне просто спілкуватися із суспільством як із дорослими. Треба виключити з комунікації якусь браваду. Зараз ми це вже начебто спостерігаємо, після критики української влади за те, що трішки у своїй комунікації перегріла населення з тим, що ми швидко здолаємо агресора й виженемо його. Тобто зараз нам потрібно налаштовуватися на довгу боротьбу. І певне коригування інформаційної політики є, але це таке більше припущення, тому що я не маю серйозної вибірки. З приводу боротьби з поширенням дезінформації, я сам працював на одному з проектів, який займався російською дезінформацією. Це питання зараз ускладнене тим, що ми побачили, що такі інструменти, як просто розвінчування дезінформації, пропаганди, демонстрація в мережі того, як працює ця машина, далеко не завжди вирішує проблему. Тому якщо хтось знає рецепт, як стовідсотково перемогти російську дезінформацію, то, я думаю, ця людина може мати величезне професійне майбутнє в Україні. На сьогоднішній день якогось 100 % рецепту немає. Але я вважаю, що побудова максимально автономного від росіян і самобутнього інформаційного та віртуального простору може дати нам в цьому плані багато. Незалежного від росіян, від їх контенту, їх наративів. Воно мають стати цілком інородним тілом для цього організму. Нашого. 

- Жителі Київщини не були готовими в лютому до наступу російський військ на область. Що необхідно зробити цього разу, щоб не зіткнутися з подібною ситуацією?

- У воєнній підготовці до можливого наступу ми повинні розуміти, що вона ведеться, що цього разу вже не буде такої ситуації, навіть якщо там буде масований наступ за участі Білоруських збройних сил, коли певною мірою недооцінили ризики наступу через Чорнобильську зону й отримали те, що ми отримали під Києвом. І я в тому числі, будучи військовослужбовцем одного з військових підрозділів, можу сказати, що ми під Києвом працювали й мусили вичікувати ворога або в місті, або на підступах до міста. Звісно, сценаріїв, як воно може розгортатися, є величезна купа. Ми повинні належним чином провести військову підготовку до можливого наступу, і ця підготовка ведеться, наскільки я знаю. З іншого боку треба давати суспільству достатньо інформації, щоб ми не зіткнулися потім з якоюсь ситуацією, коли хтось виявився до цього не готовим. 

- Чи є “унікальний” рецепт, як розпізнати вкиди російської пропаганди в Інтернеті? 

- Взагалі є купа різних методів та інструментів,  які використовують і професійні фактчекери. У нас в Україні досить розгалужена мережа фактчекінгових організацій, починаючи від засобів масової інформації, профільних громадських організацій, закінчуючи ентузіастами, які самостійно цим займаються. В принципі, маючи бажання практично кожен може проаналізувати інформаційне повідомлення: відсутність джерела або його якість, емоційне забарвлення, маніпулятивні заголовки, повторення певних наративів тощо. Але питання в більш глобальній проблемі. У 2014 році почався такий собі черговий етап діяльності російської пропаганди, який уже був пов’язаний не тільки з очорненням іміджу України для іноземної аудиторії, дестабілізацією нашого суспільства й розколу. Уже почався етап, коли потрібно було супроводжувати пропагандою і військові операції: Крим, Донецька й Луганська область, намагання там встановити владу в південних і східних областях тощо. Із 2014 року почався дуже масований етап створення, по-перше, мережі російської дезінформації й пропаганди і у світі, і в Україні, і в Росії (у 2014 році була створена, напевно, найбільша кількість ресурсів, які поширюють російську пропаганду й по сьогоднішній день). Уся ця мережа, методи її роботи, те, як вона використовує психологічні механізми, маніпуляції, роботи з аудиторіями вже досліджені: є купа досліджень і західних організацій, і в Україні вже є багато матеріалів на цю тему. Тобто це вже пройдений етап. Наразі стоїть питання не про те, як її розпізнати, тобто це вже не так складно якщо є бажання, зараз йдеться про те, як нівелювати її згубний вплив і знайти відповідь на питання “Як цьому протидіяти?”, тому що розвінчування і пояснення того, що ось це пропаганда чи ось це дезінформація - це ще не все. Треба розуміти, що росіяни вкладали й продовжують вкладати в мережу дезінформації величезну кількість ресурсів. У нас таких ресурсів немає. Але в нас є сильні союзники, які можуть допомогти і в інформаційній війні такою. 

- Як позбутися російської пропаганди в українському віртуальному просторі?

- Війна відбувається не тільки в кінетичній площині, у фізичному світі, вона відбувається в інформаційному й віртуальному світі також. Для початку нам варто було б повністю виключити з українського інформаційного простору не тільки російські інформаційні майданчики, як це було зроблено з холдингом Медведчука, із каналом Мураєва. Потрібно викидати тих, хто поширював цю пропаганду - людей, які вже перевзулися й працюють на Україну, але раніше вони займалися поширенням російської дезінформації. Так само потрібно викидати Росію з віртуального простору - це стосується історій із назвами вулиць, із пам’ятниками, із шкільними програмами з російської літератури тощо. Це елемент уже віртуальної війни, тому що перед заходом армії завжди ворог особливо в сучасних війнах, у сучасному світі намагається захопити ваш інформаційний простір і віртуальний простір. Можна, наприклад, подивитися на те, що відбувалося на книжковому російському ринку, де, починаючи десь з 2010-х років вийшла величезна маса низькоякісної літератури, яка розповідала якраз про те, як відбувається в Україні війна, як тут росіяни знищують того, кого вони називають фашистами. Це все велося систематично, і систематично суспільство готувалося до війни. Ви викидаєте з інформаційного простору відвертих там російських пропагандистів, і сюди починають залазити так звані “русскіє ліберали”, які начебто проти російсько-української війни, проти свого уряду, вони начебто кажуть, що це неправильно, але вони все одно закидають такі меседжі, що Київ - це “центр русского міра”, і взагалі ми всі приречені жити в Росії тощо. Як мінімум, нам потрібно докласти максимально зусиль, щоб мінімізувати взагалі оцей плацдарм, на якому тримається російський вплив на мізки населення. Я вважаю, що врешті-решт нам потрібно побудувати максимально автономний від росіян інформаційний і віртуальний простір, у який вони не зможуть системно проникати і на який не зможуть впливати. Україна має потенціал для того, щоб оцей віртуальний власний простір повністю зробити самодостатнім і достатньо сильним до впливу російської пропаганди. Це буде довгий процес і абсолюту тут не буде. Але може бути необхідний максимум.

- Як російська пропаганда діяла до війни і наскільки було важливо вести боротьбу на інформаційному фронті в мирний час?

- Коли ми беремо російську воєнну доктрину або китайську, засновану на якихось радянських доробках, то варто зазначити, що війна вона є війна, де б вона не відбувалася: чи то в інформаційному, чи у віртуальному просторі. Просто супротивник вибирає набір засобів. У них (росіян - ред.), наприклад, до 2014-го року був один набір засобів - пропаганда, умовно кажучи рефлексивний контроль над частиною суспільства, над владною верхівкою, економічний тиск, коли, наприклад, Україна вже була на фінальних етапах підписання Асоціації з ЄС, то почався серйозний економічний пресинг з боку Російської Федерації поряд з інформаційним тощо. І потім у цей коктейль уже додається фізичний простір, де використовують збройні сили, озброєння. Може бути вища й нижча інтенсивність. Наприклад, величезна інтенсивність була у 2014-му році, потім, починаючи з 2016-го року, інтенсивність протистояння впала, коли була Сирія, тобто коли фокус уваги був інший. Потім у 2020-2021 роках, коли фактично росіяни вже проводили фінальну репетицію вторгнення, був теж дуже серйозний сплеск дезінформації. Тобто це все йде поряд. Коли ми займалися дослідженням російської дезінформації наприкінці 2021-го - на початку 2022-го років, ми спостерігали цей величезний сплеск. Його можна порівняти тільки з тим, що було в 2014-му році. І коли ми на це дивилися, ми розуміли, що щось відбувається і щось намічається, тому що, щоб привести всю цю машину в такий стан, потрібно вкласти величезні ресурси - фінансові, людські, організаційні. Ви можете прослідкувати, як, наприклад, активізація в інформаційній війні може призвести до того, що ми бачимо зараз. Або ознаменує збільшення обстрілів - так було на лінії зіткнення в ОРДЛО, в зоні ООС - або повномасштабне військове вторгнення зараз. Тобто в принципі це все частина однієї стратегії, це все частина однієї воєнної доктрини. Різниця може бути в масштабі, а інструменти, тип, застосування - це вже все приблизно однакове.

- Як протидіяти російській пропаганді, дезінформації на окупованих територіях України? 

- Після захоплення фізичного простору супротивнику вже набагато легше тримати під контролем інформаційний простір. Десь це впирається в технічні засоби, тому що в плані радіоелектронної боротьби і станцій, які росіяни використовують, ми програємо. Тут питання технічне. В плані якихось там партизанських дій, щоб місцеве населення розуміло, що воно не покинуте, чи знало, що тут є свої, то зараз на окупованій території, наскільки я знаю, в Мелітополі, на Херсонщині відбуваються якісь такі подібні психологічні операції. Окрім того, що там знищуються колаборанти, там також поширюються листівки, поширюються інформаційні повідомлення. Там вибухають склади і сходять з колій потяги. Тобто та частина людей, які не є колаборантами і виступають за Україну, повинна знати, що їх не покинули. І докази цьому є. Потрібно просто використовувати усі можливі засоби, способи донесення інформації. Але знову ж таки, це технічно дуже складно, тому що контролювати там оцей простір уже коли ця територія окупована, дуже складно. Тому це вже така історія, якою повинні займатися не тільки комунікаційники, не тільки люди, які відповідають за медіа, комунікацію ЗМІ й чиновників, це вже питання і спецслужб, і питання діяльності підпільних груп, які борються на цих територіях.