Як відкрити приватну школу - кейс Midgard

У проекті Selfmade розглядаємо кейс відкриття приватного навчального закладу Midgard. Засновник приватної школи Олег Попов розповідає про нюанси відкриття та керування приватним закладом освіти

- Привіт. Сьогодні ми завітали до одного з найсучасніших освітніх закладів країни - Midgard School. Ми зустрілися з архітектором особистостей, як він сам себе називає, Олегом Поповим. Добрий день!

- Добрий день!

- Будемо говорити про освіту, як про бізнес. Що це за бізнес, наскільки він складний і чи можна на ньому заробити.

Олеже, уявімо ситуацію - до вас прийшов друг й каже: "Олеже, допоможи, порадь мені, хочу відкрити школу. З чого почати, скільки треба інвестицій і як правильно їх розподілити?"

- Такі випадки в мене були. Якщо це мій друг, по-перше, я в нього запитаю: "Навіщо тобі це потрібно?". Якщо він мені відповість, що хоче заробити гроші, то я буду його дуже мотивовано і системно відмовляти від цієї витівки. Ми далі ще зупинимося на тому, чому. Це дуже непроста справа і, можливо, вона почне приносити прибутки тільки через кілька років.

Але якщо ця людина відповість мені, що вона хоче для власних дітей зробити освітнє середовище, де вони розквітнуть і зростуть, що вона хоче змінити світ, що вона хоче змінити суспільство, залишити свій слід в історії, то тоді я його підтримаю й поділюся досвідом, бо займатися освітою успішно можна тільки, коли це - покликання душі.

Свого часу я відкривав заклад для свого сина. Зараз він його вже закінчує. А освіта перетворилася на мою улюблену справу.

- Давайте уявимо, що натхнення у людини є. Є бажання зробити класний освітній заклад. Але ж, потрібно з чогось почати. Наприклад, з ліцензії, наскільки я розумію. Це ліцензійний вид діяльності?

- Так, це ліцензійний вид діяльності. Я все ж таки продовжую. Якщо є натхнення, то наступним питанням буде - що це за заклад? Я б тут зробив якесь порівняння. Якщо порівнювати з ресторанним бізнесом, то кожен ресторан має своє обличчя. Яка там кухня, чому ми повинні піти саме в цей ресторан, яка там культура і філософія. Така сама історія з освітою. Кожний заклад освіти, державний і приватний, має філософію його керівника, або засновника. Далі він підбирає команду.

Дуже важливо, яка це філософія. Наприклад, в нашому закладі - це саме плекання, зрощування особистості. Відповідно, інструменти для цього - психологічне супроводження, підтримка. І це є ідея закладу, як мрія. Це те, навколо чого далі все будується.

Наступний крок, дійсно, освіта - це ліцензійний вид діяльності, він має окрему юридичну реєстраційну дію. Називається - юридична особа — заклад освіти. Вона дуже схожа на Товариство з обмеженою відповідальністю, але має окрему назву. Треба реєструвати саме заклад освіти і далі звертатися до Департаменту освіти міської ради для отримання ліцензії. Є ліцензійні умови. Вони досить складні, тому що містять багато запитів, що стосуються приміщень, починаючи від кількості та розмірів класу, освітлення, медпункту, спортивного залу, приміщення для прийому їжі, зараз це ще й бомбосховища та багато іншого. Плюс, наявність вчителів та спеціальних засобів для навчання, це стосується комп'ютерів, бібліотеки, фізично-хімічних лабораторій

Зазвичай Департамент освіти дуже лояльно ставиться до нових закладів. Їм дають кілька років на те, щоб вони ці всі умови виконали. І ми такий шлях проходили й з часом стали відповідати всім ліцензійним умовам. Перша перевірка на відповідність вимогам в нас була десь роки за три. 

- Давайте більше конкретики. Скільки займає часу отримання ліцензії і скільки це коштує?

- Ми отримували п'ять чи шість років назад, я точну цифру сказати вам не можу, але це зовсім невеличкі кошти. Це реєстраційний збір.

По часу - упродовж місяця подається заявка, вона розглядається і приймається рішення Департаментом освіти.

- Гаразд. Отримали ми ліцензію, є в нас будівля. Як ви вважаєте, можна починати тільки з початкової школи чи дошкільного закладу, чи одразу вигідніше вибудовувати весь цикл навчання?

- Тут я б повернувся до того питання на початку: "навіщо вам заклад освіти і яка філософія цього закладу, яка ідея?" В залежності від цього формується вже термін навчання, наприклад, тільки старша школа. Є такі заклади. Або це дошкільна освіта плюс молодша школа. Це залежить від бажання і можливості власників приватного закладу.

Я вважаю, що навчання має бути комплексним. Мати молодшу, середню і старшу школу. Тому що основна мета середньої освіти - це не вивчення предметів і не підготовка до ЗНО. Це соціалізація людини, щоб вона здобула соціальні навички, навчилась спілкуватись з однодумцями, однолітками, могла давати інтерв'ю, займатися спортом і взагалі, як отримувала знання, як жити у суспільстві. Тобто школа формує практично всі соціальні навички. Тому я б радив прагнути та формувати весь спектр, всі три ступені освіти.

- Так. Знайшли ми будівлю, отримали ліцензію, вирішили, що в нас буде повний цикл навчання. Початкові інвестиції - про які суми йде мова?

- Згідно з ліцензійними умовами та фактичної потреби для освітнього процесу потрібна велика кількість квадратних метрів відремонтованих приміщень, які мають якісне опалення, освітлення, вентиляцію та шумоізоляцію, ремонт яких зроблений з якісних матеріалів, що не випромінюють шкідливі домішки. Є певні норми. Мова йде від тисячі до 10 тис. квадратних метрів будівель для того, щоб такий заклад міг існувати.

Плюс, ще необхідні дуже дорогі вуличні спортивні поля, майданчики для прогулянок. Це, знову ж таки, згідно з ліцензійних умов. Наприклад, на 500 учнів повинно бути близько двох гектарів земельної ділянки.

Тепер з приводу фінансових питань. Буду дуже укрупнено казати, тобто, якщо ми беремо приміщення, яке потребує ремонту, то це мінімум 200-300 доларів на кв.м. на його ремонт. Це такий наш досвід. Якщо це нова будівля, то мінімум 1000 доларів на будівництво з ремонтом квадратного метра освітніх приміщень.

- Ми можемо будівлю взяти в оренду, вже готову, наприклад.

- Так, але будівель, які вже відремонтовані під освітні потреби, якщо там раніше не було освітнього закладу, наприклад, офісну будівлю буде дуже важко адаптувати під роботу освітнього закладу.

- В чому основна складність?

- Це відмінність планування. Тобто, повинні бути великі класи, десь мінімум 50-70 кв.м.

- Це на скільки учнів?

- Це приміщення на 15-20 учнів. Повинна бути висока стеля, бажано 3,5-4 метри, гарне освітлення, але це не може бути освітлення фасадне, бо його забагато, це повинні бути вікна, але не фасадні вікна. Далі потрібно приміщення під спортивний зал, приміщення під їдальню. Тобто, це такий комплекс.

- З будівлею вирішили. Наповнення цієї будівлі? Давайте так. Один клас на 20 учнів - скільки буде коштувати його облаштування?

- Я так, мабуть, і не готовий відповісти. Від того, що ми купували, зараз ціни дуже змінилися, дуже подорожчали усі матеріали.

- Умовно в доларах давайте. Буде десь приблизно однакова ціна.

- Я вважаю, що в сучасному закладі освіти обов'язково потрібна мультимедійна панель, це такий комп'ютер-планшет, який дозволяє мати доступ до інтернет-ресурсів навчальних. І дуже цікаві сьогодні вже є україномовні програми освітні, які за рахунок панелі та доступу до інтернету дозволяють робити класні уроки. Приватну освіту без такої панелі я не уявляю. Вона коштує десь 3-4 тисячі доларів в залежності від виробника.

- Це замість звичайної дошки у класі?

- Так. Ми вже відмовилися від крейдових дошок. Вони трохи брудні, не дуже екологічні і ми більш сучасний маркерний формат використовуємо, але основні всі навчальні процеси відбуваються саме на такій панелі.

- Панель плюс парти, мабуть, коштовні?

Треба не економити на партах, а обирати металеві парти з дерев'яним якісним покриттям, які можна раз на рік ремонтувати. Пластикові парти не дуже якісні, рік-два і вже можна викидати на смітник. Але такі потужні металеві парти...

- Радянські такі, так?

- Десь вони схожі, так. Це українські виробники. Вони досить коштовні, бо такі парти якісно зроблені. Ми їх раз на рік ремонтуємо. Десь 200-300 доларів така парта коштує.

- Тобто, основне обладнання - це парти й дошка в класі?

- Так, і я звертаю увагу на якість повітря в класі. Це надважлива історія. Це впливає і на фізіологічний стан учнів і вчителів, це впливає і на здоров'я учнів, це стосується всіх епідеміологічних випадків - і грип, і COVID. Тобто є державні норми, скільки на одну дитину повинно в годину поступати повітря в клас. Наприклад, в нашому закладі близько 14 тисяч кубометрів свіжого повітря ми подаємо на годину і таку ж саму кількість викачуємо.

- Тобто ще спліт-система потрібна в класі?

- Спліт-система - це вже кондиціювання. Підтримка температурного режиму - це теж важливо, але я все ж за приточно-витяжну вентиляційну систему. Свіже повітря треба сформувати в класі. Є зараз відповідні датчики СО2, ми їх використовуємо. Час від часу перевіряємо якість повітря у класах.

- Гаразд. Сформували продукт. Школа - це наш продукт. Сформували склад вчителів, освітню програму. Тепер як ми обираємо клієнта? Кому ми цей продукт продаємо? Хто ваш основний клієнт? Як ви його позиціонуєте?

- Це дуже важливе питання. Ми дійсно приділяємо увагу нашому клієнту. Це батьки. Але на 80% рішення по обранню школи залежить саме від матусі. Тобто ми працюємо на неї. Нам треба показати їй заклад, сформувати у неї довіру до вчителів. Це таке найголовніше підґрунтя. Тобто віддати дитину, яку ця мама народила, зрощувала 6-7 років, постійно за неї відповідала, і тут вона повинна її передати на цілий день абсолютно чужим людям. Це питання довіри, взаємодії, контакту саме з мамами майбутніх учнів, це таке важливе питання. Ми вирішуємо це через інформування, відкриту позицію, зустрічі, день відкритих дверей. Дуже багато відео про те, що відбувається у закладі. Це формує таке розуміння, чим наш заклад взагалі займається.

- Матусі, вони ж, як і інші люди - різні. Тобто, є матусі з великою кількістю дітей, є матусі самотні, у котрих немає чоловіка, наприклад, є бізнеследі. Ви якось градуєте жінок по цих критеріях або направляєте рекламу просто на жіночу аудиторію, а вже яка жінка відгукнеться на вашу пропозицію, з тією далі та працюєте?

- На жаль, реклама в освітньому бізнесі працює дуже невдало. Я завжди порівнюю це з лікуванням зубів. Ми завжди будемо обирати лікаря за рекомендаціями когось з оточення. Навряд чи я, побачивши на бігборді, що це класна клініка, до неї запишусь.

- У вас було багато бігбордів з рекламою Midgard (сміється, - Ред.).

- Так, але ми на них не робимо ставку. До речі, в цьому році вони були дуже дешеві, практично безкоштовні. А ми у цей рік війни почали рано працювати. Вже в травні заклад запустився, один із перших в Україні, і почав працювати. Тому ми вирішили це показати, що от ми ж є, ми працюємо. У цьому році було дуже важко зібрати учнів. дуже багато учнів поїхало, але приїхало багато учнів зі східних регіонів. Тобто ми як заклад продовжуємо працювати. Рекламу треба впроваджувати, але вона не є такою базовою для вирішення питання набору учнів.

Ми проводимо заміри, постійно запитуємо, як про нас дізналися батьки. Десь 60% - це знайомі та друзі. Це те, про що я вам сказав. В нашому випадку ще є великий жовтий автобус - це така фішка закладу. І от десь приблизно 20% зацікавились через автобус. І ще 20% - це різне, в тому числі та реклама (10-15%). Це дуже невеличкий відсоток, притому, що вартість реклами на сьогодні на ринку досить висока. Ми її все одно продовжуємо запроваджувати.

- Ці жовті автобуси курсують містом?

- Так. У нас дуже багато учні їздять, відвідуючи різні локації, підприємства, театральні вистави, спортивні події, змагання. Ну і вранці та ввечері ці автобуси ще привозять дітей до школи, або розвозять додому.

З приводу вашого питання про нашого клієнта - дуже важливо, якщо школа має свою філософію, то в неї є свій клієнт. Є певна кількість матусь, які обирають нас. Серед них є і бізнеследі, для яких ми зручні, тому що можна на 8му ранку дитину привести та о 7-й вечора забрати. Вона вже повністю навчена, нагодована, доглянута, займалася спортом та творчістю.

Ми дуже уважно ставимося до того, щоб не було психо-емоційного насилля та працівники закладу не домінували над учнями. Мені вдалось збудувати таку демократичну систему, в якій першокласник зі мною може вітатися, спілкуватися, і я завжди із задоволенням послухаю його ідеї.

- Це круто. Але зараз ми говоримо вже про Midgard, як про освітній заклад, який має історію. Поділіться досвідом, як у перший рік вашої праці ви запрошували батьків, як ви переманювали дітей з інших навчальних закладів? Тобто, яка була ваша конкурентна перевага у порівнянні з іншими навчальними закладами, щоб в перший рік відкриття школи обрали саме вас? Яка була у вас наповнюваність в перший рік?

- Ми стартували й в нас було буквально 15 учнів.

- Тобто, з одного класу?

- Ні. Але ці учні в нас були розпорошені по лінійці класів. В нас був один першокласник.

- Так? (сміється, - Ред.) Тобто це як індивідуальне навчання було?

- Так. Але я вірив і мріяв про розвиток школи. Тобто, я зібрав команду вчителів. Ми запустили паралель класів.

- Ви одразу запустили всі 11 класів?

- Ні. Ми запустили 9 класів. Але на 9 класів було 15 учнів. По 1-2 учні було у класі. Фактично, це було індивідуальне навчання, але ми як раз зробили ставку на дуже якісному підході, особистої включеності. Звісно, коли таке навчання, фактично індивідуальне, то вже в середині року вдвоє збільшилась кількість учнів. Почали доходити друзі тих учнів, які в нас вже почали навчатися. Тобто, ми могли дати дуже якісний навчальний продукт. І кожний рік ми зростали в рази за кількістю учнів.

Ставку робили саме на включеність, на якість вчителів, на якість управлінського персоналу, на якість напрямку спілкування з клієнтами, тобто з батьками. В мене є бізнесовий досвід. Я дуже розумію, яким би класним не був продукт, якщо не сформований такий ланцюжок взаємодії з клієнтами, як майбутніми, так і реальними, його неможливо продати. Треба формувати такий проект. У нас цей напрямок називається “служба піклування”. Ця команда працює над вирішенням тисяч дрібних якихось питань і того, що стосується сотень учнів, які в “Мідгарді”, наприклад, загубили кросівки. Така комунікація в нас відбувається постійно. Також із майбутніми нашими учнями та їх родинами ми спілкуємося з багатьох питань. Зараз запит до освіти дуже широкий: батьки хочуть отримати і частину радянської освіти, як вони отримували, і сучасну частку. Це і про ораторське мистецтво, і про спорт, і про психологію. Такі в них сьогодні забаганки.

- А оце на помідори, як в анекдоті (сміється, - Ред.).

- Так. Сьогодні в українського споживача дуже великі запити. Він хоче отримати дуже багато за дуже невеликі кошти.

- Гаразд. Обрали ми цільову аудиторію. Тепер давайте сформуємо ціну. Як ви формували ціну і на скільки вона наразі конкурентоспроможна на київському ринку освіти?

- На той час я формував ціну, враховуючи сформований ринок освітніх послуг. Тобто, я поглянув, яка ціна була у тих закладах, що працювали на той час, порівняв це з тим, що я пропоную.

- Ви трохи нижче поставили ціну або вище?

- Я трохи нижчу поставив ціну, бо ми заклад лише будували. Тобто він був на етапі формування. Відповідно, він не міг коштувати дорожче, ніж ті потужні заклади, які на старті мали великі інвестиції, в десятки мільйонів доларів.

- З якої ціни ви стартували?

- Ми стартували зі 150 тисяч гривень за рік навчання, враховуючи харчування.

- Це в доларах скільки буде?

- Курс тоді був близько 25. В районі 6 тисяч доларів.

- Наразі скільки коштує навчання?

- Десь в районі 300 тисяч гривень коштує.

- Тобто, десь 8 тисяч доларів?

- Так.

- Коли ви досягли точки беззбитковості? Коли ви вийшли хоча б у нуль, враховуючі ті операційні затрати, які ви щорічно, або щомісячно несете, володіючи цим закладом?

- На точку беззбитковості ми вийшли на третій рік роботи. Але мої очікування були більш оптимістичними, ніж сталося. На третій рік роботи в закладі було вже понад 300 учнів і це дозволило вже формувати якусь беззбиткову фінансову модель. До цього, на жаль, два роки я був вимушений датувати цей проект, і тому в мене зараз таке чітке розуміння, що є дві такі успішні моделі приватної освіти. Це home-освіта - невеличке приміщення може бути у якомусь приватному будинку на 20 або максимум 30 учнів. Це може бути родина або група людей, які навчають дітей особисто різним речам. Такий маленький проект. У такої home-освіти, дійсно, є потреба. Сьогодні, наприклад, є учні, які не можуть пройти в нас психологічне тестування, і ми радимо їм звернутися саме до таких закладів. Я вже казав, що школа — це про соціалізацію. Є учні, яким дуже важко знаходитися у великому закладі, де сотні дітей, дуже великі зміни активності, спілкування. Якщо фізіологічно не сформований мозок для такої соціалізації, не треба ламати дитину, треба віддавати її до невеличких закладів. Вартість навчання у таких закладах набагато нижча, аніж в нашому, тому що вони не можуть надати коштовні, розвиваючі проекти. Наприклад, у нас є уроки навчання на дронах, в нас є власний кінний клуб, де учні займаються на конях, у нас є великий теніс, професійний футбол.

- Це все входить у вартість навчання?

- Так. Інші заклади по-іншому формують фінансові пропозиції. Ми пропонуємо таку комплексну послугу зі зрозумілою вартістю, і дуже різноманітним життям учня в закладі.

Так от, є home-освіта, і є такі вже повноцінні великі заклади, в яких понад 300 учнів — це вся лінійка, від прескулу до 11 класу. І коли учнів така кількість, є можливість залучати багато фахівців і робити такі заходи.

Коли проходили перші два роки, від старту до 300 учнів, то утримання такої лінійки послуг коштувало для нас забагато. Мені не вдалося сформувати фінансову беззбиткову модель, коли кількість учнів була, наприклад, 150-200, тому що, фактично, затрати на утримання будівлі, адміністративні, загальношкільні на 200 й 300 учнів не сильно відрізняються. А валовий дохід відрізняється на 30%.

- Ваші початкові інвестиції? Скільки ви виділили на цей проект?

- Оскільки я сам його започатковував і цей проект був проявом моєї душі, в мене не було такого чіткого старту. Мої початкові інвестиції були в районі 150-200 тисяч доларів, але вони швидко закінчилися.

- Ви казали тільки на будівлю 300 доларів на метр квадратний.

- Так. Я потім продав власний будинок. Кошти інвестував в заклад. Ці кошти упродовж першого року теж закінчилися. Я ще залучав інвесторів, займав кошти.

- Давайте таку історію — тобто, шкільна освіта з 1 по 11 клас на 500 учнів, початкові інвестиції, як ви кажете, приблизно, я так підрахував, мільйон доларів.

- Це мінімум.

- І протягом ще двох років ви мінімум маєте утримувати заклад власним коштом, поки ви наберете достатню кількість людей, це десь по 200 тисяч доларів на рік виходить?

- Можна так формувати. Орієнтований бюджет - 2 мільйони. Це мінімум, з якого можна починати. І це якщо ми ведемо мову про орендоване приміщення, як в нашому випадку.

- Коли ви розраховуєте повернути свої інвестиції? Згідно з вашим бізнес-планом, коли це має статися?

- Поки таке питання не стоїть. В цьому році ми ставили за мету вижити. І ми з цим успішно впоралися. Навіть нам вдалося кілька мільйонів гривень витратити на благодійність. Попередні роки теж в освіті були надважкі, пов'язані з ковідною історією. Це було онлайн-навчання. Ми повертали велику частину вартості навчання, за рахунок того, що вимушені були перейти в онлайн. Сьогодні питання повернення інвестицій, враховуючи ковід і війну, не стоїть. Тому, чекаємо кращих часів, продовжуємо розвиватися. А я продовжую жити в орендованому будинку (сміється).

Але я не втрачаю надію і мрію будувати школу світового рівня. Але це такий зовсім інший рівень і освіти й бізнесу. Це бордингова школа за міжнародною програмою. Це IB (International Baccalaureate). Цей заклад, я впевнений, ми збудуємо після війни з залученням інвесторів. Його вартість складає 15-20 мільйонів доларів. Але він дозволяє за рахунок міжнародної англомовної програми залучати учнів з країн Індії, зі Сходу, і це зовсім вже світовий рівень освіти. Враховуючи той досвіт, який я тут маю, можна зробити заклад, який зможе сильно конкурувати з англійськими та американськими школами.

- Ще таке питання — як ви обирали місце? Чому саме на площах ВДНГ ви розпочали свою діяльність?

- Я досить довгий час шукав приміщення, тому що розумів вимоги, які потрібні — це тисячі квадратних метрів будівлі, плюс велика територія. Ця будівля на ВДНГ виявилася цікавою та підходила по цілому ряду параметрів. Але робота з державними установами забирає багато часу. Ми десь півтора року підписували папери, погоджували та оформляли договори оренди на це приміщення, потім його ремонтували.

- Тому і питання, чому ви взяли приміщення саме тут?

- А я вам скажу, що немає великої альтернативи таких приміщень. Треба або нові приміщення будувати, або брати приміщення, які необхідно капітально реконструювати. Тобто, це приміщення мені сподобалось, тому що його було легко перебудувати під потреби освітнього закладу.

- Розкажіть про ваші факапи. Що ви задумали та не реалізували, що реалізувалося в інший спосіб, і все, що пішло не за бізнес-планом?

- Напевно, перший та неочікуваний для мене факап був у тому, що я планував, як інвестор, найняти директора для освітнього закладу, щоб він працював і розвивав мій бізнес. Коли я почав цю людину підбирати, я зрозумів, якщо я хочу заклад з певною філософією, з ідеєю взрощувати особистостей, то мені треба становитися керівником і все це робити самотужки. І так неочікувано для себе я став директором школи.

Другий мій дуже великий факап був у тому, що я, маючи досвід промислового керівництва, державного керівництва, вважав себе досить досвідченим адмінітсратором в різних галузях, і що керівництво невеликою кількістю вчителів, не буде важкою для мене проблемою. Виявилося, це зовсім не так. Десь у середині першого року роботи я зрозумів, що у мене геть немає розуміння і навичок бути керівником саме освітнього закладу. Я почав навчатися, підібрав собі команду заступників, яким я довіряю, які були фахівцями у цьому напрямку, і десь через 2-3 роки я почав розуміти, що відбувається. Тільки останнім часом я відчуваю себе таким вже повноцінним керівником, освітнім експертом. Я зрозумів, що я роблю, куди рухаюся. Це такий прямо сформований новий досвід.

- Ви зараз, як найманий працівник, отримуєте зарплату? Тому що це дуже поширена практика, коли інвестор починає влазити в операційну діяльність та не нараховує собі заробітну плату. Чи відокремлюєте ви дохід по інвестиціях та вашу працю, як найманого працівника?

- Так, обов'язково. У мене є ринкова заробітна платня, як керівника освітнього закладу. Тобто, якби я зараз наймав керівника замість себе, то не менше такої суми я б сплачував. Сьогодні керівники в освіті — це досить коштовні працівники, їх дуже важко знайти на ринку. І це також стосується і заступників.

- Про команду. Скажіть, на кількість в 500 учнів скільки потрібно членів команди? Як безпосередньо навчальної, так і допоміжної, навіть якщо ми прибиральників рахуємо.

- В цілому, на 500 учнів на початок війни було близько 200 співробітників. З них 140 співробітників — це навчальний напрямок.

- Тобто, один співробітник на 3 учні.

- Так. Десь так. Але ми — приватний заклад, тому в нас невеличкі класи, тобто 15-18 учнів. В нас дуже багато навчальних напрямків, класи діляться на дві-три підгрупи й це вимагає додаткових вчителів.

Окрім того, є дві спеціальності — освітяни й судді, які мають оплачувану двомісячну відпустку. І це не випадковість, тому що емоційне навантаження і якісна робота вчителя, вона дуже його виснажує. І ми запровадили першу в України чотириденну систему роботи. Тобто, мої вчителі працюють чотири дні на тиждень, але ми оплачуємо їм п'ять днів. В них є день відпочинку і розвитку. І я бачу дуже гарні результати. Вони менше вигорають і більш якісно працюють.

- Зарплата вчителя? Скільки в середньому?

- На сьогодні дуже складно зібрати команду якісних вчителів. Чим більше кваліфікований і, відповідно, дорогий вчитель, тим важче його знайти. Зарплата вчителів сьогодні варіюється від 15 тисяч гривень до 60-70 тисяч гривень. В нашому закладі дуже високооплачувані вчителі. Ми з ними підписуємо контракти. Вони є ФОПами, вони як підприємці. Підбір та навчання персоналу — це дуже важка та коштовна робота. В мене працює в HR-відділі три людини, які займаються саме підбором, навчанням, розвитком персоналу. Школа — це вчителі, ми приділяємо дуже велику увагу цьому напрямку.

- Наразі потрібно, щоб в кожній школі було бомбосховище. Як у вас вирішено це питання?

- Нам дуже пощастило з цією будівлею. В 1979 році приїздив Леонід Брежнєв. Для нього тут побудували професійне бомбосховище. Ми в цьому році його відремонтували повністю, оснастили сучасними вентиляційними системами, освітленням. Це нас рятує. Орієнтовано, потрібно хоча б один квадратний метр на одну дитину, це такий мінімальний обсяг. В нас - трохи більше. З того, що ми плануємо і робимо, зараз у бомбосховищі в нас є масажний кабінет. В перспективі ми плануємо зробити там музичні класи.

- У вас бомбосховище для вчителів чи для дітей? Масажний кабінет - для кого? (сміється, - Ред.)

- До речі, масажний кабінет, в першу чергу, для наших учнів. У нас є професійний фахівець по формуванню постави дітей. Це насправді дуже велика проблема. Багато учнів мають несформовану систему постави. І вони можуть пройти курс лікувального масажу.

- Як ви вважаєте, наскільки місце відкриття школи є визначальним для прийняття рішення, будуть батьки віддавати в цю школу дитину, чи ні? Наприклад, чому ви не відкрили школу десь у спальному районі, на лівому березі Дніпра?

- Місце й сама будівля мають фундаментальне значення. Цьому треба приділити увагу, дослідити, наскільки це місце й приміщення є взагалі комфортним для майбутніх батьків. Я б порадив звернутися до друзів, щоб вони приїхали та якось відчули, наскільки вони готові вести сюди свою дитину, наскільки це зручно, наскільки є паркувальні місця, заїзд вранці або ввечері. Вкрай потрібна територія закладу, свіже повітря. Учні, які цілий день проводять у закладі, повинні 3-4 години на день проводити на свіжому повітрі. Це вкрай необхідно для їх здорового розвитку. Тому, місце має дуже велике значення.

Як я вже казав раніше, потрібна велика площа. Наприклад, у цій будівлі 6 тисяч квадратних метрів та ще тисяча метрів кампус, плюс додаткове приміщення біля тисячі метрів. Тобто, це дуже велике приміщення та у спальних районах, якщо це не сплановані, не збудовані заздалегідь спеціальні освітні приміщення, то знайти таке дуже важко.

- Гаразд. Тоді інше питання — франшиза. Чи плануєте ви якось розширювати кількість навчальних закладів під торговою маркою Midgard?

- Ми зараз плануємо будувати новий освітній заклад світового рівня. Ми розглядаємо можливість покупки інших закладів, в яких зараз є труднощі з роботою. Ведемо перемовини. Але вважаю, що дуже важко передати таку філософію, сенс, підхід — це такі особисті речі. Ми самі ще знаходимося на етапі їх формування та цементування. У майбутньому, через роки, я сподіваюся, що ми зможемо цим ділитися. Зараз на базі школи функціонує Асоціація приватних закладів освіти — це близько 300 закладів усієї України, яких ми підтримуємо інформаційно та юридично. Андрій Близнюк — керівник цієї Асоціації. Це дуже впливова людина і я дуже йому вдячний за таку його роботу. Тому, навчальні заклади, які тільки починають працювати, можуть приєднуватися до Асоціації та отримати супровід і підтримку. Це на початкових етапах дуже корисно.

- Якби ви прийшли в освітній бізнес зараз, вже маючи досвід за плечима будівництва освітньої школи, щоб ви зробили по-іншому? Чи взагалі б вирішили більше не йти у цей бізнес?

- Освіта мені подобається, але, якби я починав спочатку, то я б не будував свій бізнес на стосунках з державою.

- А зараз він побудований на стосунках з державою

- Так. Ми орендуємо приміщення, ми знаходимося на території державного підприємства і, скажу відверто, на жаль, не маємо підтримки від держави й маємо багато питань і проблем в роботі. Я вимушений мати штат юристів та постійно взаємодіяти з різними органами: контролюючими, державними. Якщо поглянути назад, це забрало дуже багато мого часу та моїх сил. Краще працювати з інвесторами, аніж щось брати у держави та інвестувати в державні активи. Це мій такий досвід особистий. Я зробив би по-іншому.

- Ви казали, що плануєте розширювати діяльність “Мідгарда” та залучати додаткові інвестиції. Хто може стати вашим співінвестором?

- На сьогодні пропозицій інвестування є багато. Це стосується й українських підприємців, і батьків учнів, які у школі навчаються. Я відвідував Давоський форум і спілкувався з бізнесменами світового рівня. Там велика зацікавленість є в роботі з Україною. Я був здивований, що навіть зараз, не очікуючи перемоги, йдуть перемовини, йде підготовка. І я впевнений, що коли відбудеться перемога, це буде такий великий стрибок розвитку інвестицій в Україні.

- Тобто наразі ви можете обирати інвестора? Маєте можливість обирати, з ким працювати.

- Так. Сьогодні менеджерів у світі, на жаль, не так багато. Людей, які можуть і розуміють, що робити та як. Треба ж не тільки побудувати спеціальну будівлю і територію. Треба зібрати команду фахівців, запустити цей процес, треба сформувати систему безпеки сотень дітей. Це дуже непроста робота і я дякую собі, дякую Богові, що мені це вдалося.

І хочу сказати, це, мабуть, стосується будь-якого бізнесу, але в освіті сьогодні, якщо у вас є бажання, системний підхід, обґрунтовані результати, то гроші можна знайти. Коштів вистачає і є бажаючі інвестувати в освіту, якщо це має реалістичний підхід.

- Наскільки освітній бізнес маржинальний?

- З приводу маржинальності, на жаль, на сьогодні фінансова модель є збитковою. За рахунок того, що є пільги від держави, наприклад, ми не сплачуємо ПДВ, ми отримуємо невеличку субвенцію від держави — близько 7-8 тисяч гривень в рік на одного учня. Ще держава компенсує батькам, якщо вони сплачують офіційно податки, десь 18% вартості навчання. Тобто, враховуючи такі напрямки та дуже потужну роботу нашого фінансового директора, ми виводимо роботу у беззбитковість, але про повернення інвестицій ще дуже рано говорити. Ковідний період, а за ним воєнний - це знецінення нашої вартості, оскільки вона виражається у гривнах. І звісно ж - це зменшення кількості учнів.

- Гаразд. Відповідно до вашого бізнес-плану, якою була рентабельність?

- Я розраховував на 20-25% на рік, але це були завищені очікування. Сьогодні, якщо це 10% - це дуже класний результат, але він можливий, коли є велика кількість учнів

- Дякую за розмову!

- Дякую вам!