Ходити до бібліотек у європейських країнах - норма, а у нас - крінж - репортаж

Проблема слабкої відвідуваності бібліотек - комплексна

Влітку, повертаючись з навчання з Варшави на канікули до Києва, я активно шукала бібліотеку, в якій могла б сконцентруватися на написанні дипломної роботи. Уважно писати диплом вдома, не відриваючись від ноутбука і не відволікаючись на кота, холодильник і т.п., для мене є надскладним завданням, але знайти у столиці бібліотеку європейського формату виявилося ще складніше. Серед практично відсутності опцій, куди можна прийти та відчувати себе комфортно, а не студенткою в СРСР (у кафе не люблю ходити, там голосно), виявилася реальною опцією Центральна бібліотека ім. Т. Шевченка для дітей. Зараз будівля виглядає досить пристойно, але так було не завжди.

Очевидно, що це щось більше, ніж бібліотека. Це культурно-освітній простір, де є сучасний читальний зал для дорослих і дітей, зал для проведення освітніх лекцій, виступів і т.п. Але для себе я виділила одне місце. Знаєте, яке?

Ні, це не ресторан, що не КВЦ "Парковий" або бізнес-центр. Це дах звичайної бібліотеки в центрі столиці, доступ до якої має кожен киянин або гість столиці, уявляєте? Сад на даху, простора тераса, озеленення покрівлі — це нагадує мені європейський формат бібліотек, яка є рідною для мене, тому що, навчаючись у Варшаві, вся молодь, в тому числі я, проводила час у бібліотеках. Подібна форма освітнього і культурного дозвілля є складником європейської традиції важливості освіти.

Це фотографії, уявіть собі, тільки частково будинку і даху бібліотеки Варшавського університету, в якому я мала щастя навчатися. Саме тут за написанням есе і наукових робіт, підготовками до іспитів і виконанням наукових проєктів пролетіли мої щасливі студентські місяці з моїми колегами. Чи є шанс у бібліотек України виглядати сучасно? Для загального розвитку наведу фотографії бібліотек університетів.

Доля бібліотек у руках працівників бібліотеки та держави, а не "спонсорів"

Перевтілення пострадянської бібліотеки в сучасний освітній простір — не вигадка, вважає Яна Біленко, директор Центральної бібліотеки ім. Т. Шевченка для дітей, додаючи, що "для дітей" - це тільки назва, сучасні бібліотеки не мають спеціальності за віком.

"Ми фінансуємося виключно з міського бюджету. Наш безпосередній керівник — це Департамент культури КМДА і відповідно кошти на модернізацію виділено з місцевого бюджету. Ніяких інвесторів, меценатів — ніхто з них не брав участі в цих витратах", - пояснила мені директор бібліотеки. Але модернізація не завжди повинна коштувати великих грошей.

"Перше, що ми зробили, — це зняли штори, це було безплатно", - сказала Яна. Стало ясно, просторо і перехожі люди з вулиць почали частіше заглядати.

Центральна бібліотека є важливим українським досвідом перевтілення "совка" в сучасний освітній простір. Варто зазначити, що це бібліотека без бар'єрів. Будівля столичної бібліотеки є й обладнаною для людей з особливими потребами.

Проблема слабкої відвідуваності (точніше, практична відсутність) бібліотек — комплексна проблема

Я, звичайно, не могла не поцікавитися думкою фахівця у цій сфері про те, чому українці не відвідують бібліотеки. Яна Білавенко звертає увагу на те, що це насамперед комплексна проблема: якщо, наприклад, вдома батьки не читають, дитина бачить тільки ґаджети в руках мами й тата, то не варто очікувати несподіваного захоплення літературою.

Крім того, Яна підкреслює, що все ж зараз повсюдно розквітає диджиталізація, паралельно українські бібліотеки статистичні, на жаль, виявляються чисто візуально мало привабливими для сучасної молоді, а чисто меріторично у багатьох бібліотеках не вистачає саме актуальної літератури (важко втілювати стратегію читання книг, коли їх не вистачає). Директор влучно підсумувала виразом "такі часи". Так, щоб вступити в бій із відсутністю культури читання, крім зробленого ремонту, варто почати з себе: кваліфікований персонал, дружній простір, первинне "зняття штор" власними зусиллями.,

Відео Репортаж