Телеведуча Марина Кухар: Оператор, що працює за камерою крупного плану, заснув і почав моторошно хропіти

Про особливості телекухні новин, шестиденний марафон недосипання, протиотруту від фейків і своїх дітей виданню "Коментарі" у відвертому інтерв'ю розповіла Марина Кухар - ведуча новин "Сьогодні" на каналі "Україна"

Марина Кухар народилася 16 травня 1974-го року в Чернівцях. У Києві закінчила Інститут журналістики КНУ ім. Шевченка. У столиці ж почався її роман з телебаченням. Працювала кореспондентом економічних і соціально-політичних новин в студії "1+1 Media", потім вела випуски новин, керувала журналістськими програмами. Далі була посада ведучої головного випуску новин на "УТ-1". А з 2011-го року Марина Кухар веде ранковий випуск програми "Події" на каналі "Україна".

Вона всього досягла своєю працею. І вважає конкуренцію відмінним стимулом для професійного зростання. Про особливості роботи на ТБ, а також про особисті моменти ми й поговорили. 

"Все, що пов'язано з телебаченням – загартовує нерви"

– Марино, з якими складнощами довелося стикатися, будуючи кар'єру? Що допомагало їх подолати?

– Причина будь-якої складності в нас самих. Наша лінь, наша невпевненість, наші страхи, наші звички. Коли відкривається нова можливість, єдине, що може перешкодити – це ми самі. І у всьому, що зроблено чи не зроблено винні лише ми самі. Усвідомлювати це не дуже приємно, але корисно. Переборювати себе – не найпростіше завдання, але тільки це дає шанс рухатися вперед.

– Ви працювали журналістом телеслужби новин. Розкажіть про екстремальні випадки, пов'язані з цим напрямком.

– Все, що пов'язано з телебаченням – загартовує нерви. Але в топі цього гарту, звичайно ж, робота репортера. Завжди цейтнот, завжди дедлайн і завжди незадоволений редактор. Або ведуча. Або обидвоє. Одне з найбільш пам'ятних відряджень було у мене в Скоп'є (це Македонія, нині вже Північна Македонія) разом із одним відомим політиком, який нині вже відійшов від великих справ. Тоді він був прем'єром, який дуже любив запізнюватися. Ми з оператором летіли туди в так званому прем'єрському пулі – це група преси з ТБ, інформагентств, радіо. Єдина моя задача - отримати коментар з питання, яке не стосувалося самої поїздки.  Політик запізнювався всюди: на літак (а ми чекали вильоту з третьої ночі), на офіційні зустрічі, на запланований виїзд з готелю в Богом забуте містечко в горах, на відкриття чогось там. І весь цей час мені телефонував редактор з Києва: чи отримала я коментар.

І ось після відкриття чогось в глибині македонських гір (до випуску новин півтори години, вже темніє) нам обіцяють “підхід до преси”. Але тільки після ресторану – прем'єр зголоднів. В ресторан я йшла пішки. Спочатку – ліворуч, потім – праворуч, потім ще раз, то навпаки і т.д. Темінь, албанське місто... Блондинки, які відбилися від групи товаришів ночами там вулицями не ходять. Це був найскладніший пошук місця зустрічі в моєму житті. І коли я його таки знайшла, виявилося, що “підхід” я пропустила. Довелося багато чого почути тоді від редактора у Києві.

– А під час роботи керівником відділу журналістських програм, ведучою, які були "родзинки"?

– У роботі керівника інші стреси. Адже від тебе залежить не лише коментар у випуску, але й програми та люди, які їх роблять. А коли ти в ефірі, то екстрим може трапитися  будь-якої секунди, і ти повинен бути до цього завжди готовим. Був випадок, коли оператор, який працює за камерою великого плану, заснув і почав жахливо хропіти. Такого гучного хропіння ні до, ні після того я не чула. А мені потрібно серйозну новину розповідати, не змінившись в обличчі та перекрикуючи хропіння.

– Які ще цікаві моменти відбувалися з Вами під час телеефірів?

– О, таких дуже багато! Про хропіння – одна з моїх улюблених. Кожного дня щось кумедне трапляється. Це прямий ефір, в якому залучено багато людей. Якось гості в студії робили селфі на новинному майданчику на моєму фоні, поки я була в ефірі та не могла попросити їх піти. Мухи, предмети, що падають, прибиральниці зі швабрами, світло, яке раптово згасає – класика жанру, з якою знайомі всі, хто працює в прямому ефірі.

"Глядач зчитує тебе і твоє ставлення в ефірі, бачить, де фальш, де удавання і де самозамилування"

– Розкажіть про графік своєї роботи. Як "вмовляли" організм звикнути до такого ритму?

– Перший випуск у нас о 7.00. Потім – ще два, з кроком у годину. Півгодини на грим, годину – на вичитку випуску. Ось і порахуйте. Під ранкові підйоми довелося перебудувати не тільки свій графік, але й розпорядок дня моїх близьких. Одна справа – одноразовий ранковий підйом, коли знаєш, що потім зможеш поспати. І зовсім інша - коли попереду шестиденний марафон недосипання. Треба берегти сили. Мені важко віриться, що колись я була совою і лягала спати о третій годині ночі. Зараз я майже в цей час підіймаюся. Зате лягаю не пізніше, аніж 22.00. Навіть у вихідний. Ще одна звичка - спати вдень, якщо є така можливість. Ще я можу зібратися на роботу за 20 хвилин і нічого не забути. Ну, майже нічого (посміхається).

– Ранкові новини – специфічний продукт. В цей час хтось ще спить, хтось – збирається на роботу, хтось – у дорозі або вже на робочому місці. Як можна привернути увагу глядача, як його "зачепити"?

– Так, є своя специфіка. Ми знаємо, що вранці люди більше слухають, ніж дивляться. І тут важливо мені, як ведучій, інтонувати, підбирати слова-ключі. Зачепити першою фразою і потримати інтригу, щоб глядач захотів слухати далі. А для того, щоб захотів дивитися, потрібно дивитися в очі, як дивишся на близьку людину: відкрито і з любов'ю. Говорити просто про складне. Чіпляти деталями. Є багато професійних тонкощів. 

– Які фільми (серіали) найбільш точно зображають телевізійну "кухню"? 

– Кілька разів намагалася подивитися – не можу. Серіал дивишся, щоб відволіктися, а коли він про телекухню, то наче знову повертаєшся на роботу.

– Що слід зробити в рамках протидії фейкам? Як тут може допомогти ТБ? 

– Думати, сумніватися, перевіряти ще раз – ось головна протиотрута від фейків. І ми це робимо. І тому глядач дивиться "Сьогодні", щоб почути перевірену інформацію.

– Які якості вважаєте головними для ведучого (ведучої) новин? Як їх можна розвинути? 

– У мене була фантастична викладачка, яка почала знайомство з питання "Марино, а навіщо Ви в ефірі?" Мати чесність поставити собі це питання – головне для людини в кадрі. Говорити, а не читати, розповідати, а не вимовляти слова, думати та розуміти те, про що говориш, усвідомлювати, для кого ти робиш свою роботу. І бути щирим. Тому що глядач зчитує тебе і твоє ставлення в ефірі, бачить, де фальш, де удавання і де самозамилування. 

– Були моменти, коли не змогли приховати емоцій в ефірі?

– Я насправді не приховую свої емоції. Звісно, я не можу розридатися в ефірі, хоча буває, що іноді дуже важко стримуватися. У таких випадках мене підводить голос. Коли гинуть люди, страждають діти або доводиться розповідати про людську жорстокість – я не можу залишатися байдужою, навіть після стількох років роботи в новинах. 

"Я люблю бути одна. Ось, прямо, з наголосом на кожному слові"

– Розкажіть про своїх дітей. Чим займаються, які у них інтереси, з ким легше знаходите спільну мову? 

– Син Міша дорослий (Марина народила його в 19 років - ред.), доньці Ані – 11. З Михайлом ми говоримо однією мовою. І я нескінченно ціную наші розмови. Ми ділимося новинами, тим, хто що прочитав, дізнався, і хочемо почути думку іншого. Ми багато через що пройшли разом, і часто однаково дивимося на багато речей. А коли й не погоджуємося, то толерантно приймаємо точку зору іншого. З донькою зараз трохи складніше, але дуже цікаво. Я з ніжністю спостерігаю, як щось формується в її світогляді, щось шліфується. Вона харизматична, вольова, драматично емоційна і водночас вразлива і чуйна. Дуже яскрава людина. А з такими не буває просто. 

– У нещодавньому інтерв'ю Ви ухилились від питання про "другу половинку". Тому переформулюємо: наскільки важко поєднувати повне занурення в професію та особисте життя? Чи реально знайти баланс, або чимось таки доведеться жертвувати? 

– На все можна знайти час, якщо цього хочеш. Головне – розібратися, що тобі потрібно, а що тебе лише обтяжує. Я знаю, що мені потрібен час на дітей, час на роботу, час для моєї близької  людини. І обов'язково – час на себе. Я люблю бути одна. Ось, просто, з наголосом на кожному слові. А жертви? Жертви ще нікого не зробили щасливим. Тому – баланс, а не жертви. І моя близька людина це поважає. 

– Відомо, що Ви любите прогулянки, в тому числі велосипедні, музику, літературу. Чи вдалося прищепити це і дітям? 

– Я не нав'язую своїх захоплень. Можу лише поділитися. Але якщо не цікаво, не буду наполягати. Аня розділяє мою любов до довгих піших прогулянок. З Михайлом ми любимо ходити в музеї. А я з задоволенням приміряю на себе їх захоплення. 

– Ви якось зізналися, що пишаєтеся тим, що під час інтернету і соцмереж змогли прищепити своїм дітям любов до читання книг. Поділіться секретом - як це зробити? 

– Самому читати. Ось і весь секрет

– Як на Вас і Вашій сім'ї відбився жорсткий весняний карантин і вся ситуація з коронакризою? Від чого довелося відмовитися, що нового увійшло в життя? 

– Я працювала під час жорсткого локдауна – новини людям особливо були потрібні. Тому моє життя не сильно відрізнялася від звичайного. Плюс завдяки собаці гуляла в парку із ще більшим задоволенням. Неабияк попсувало тоді нерви дистанційне навчання. До цього ніхто спочатку не був готовий. Я думаю, вірніше, сподіваюся, що багатьом довелося відмовитися від безпечності. І ще мені дуже подобається, що поняття соціальної дистанції, не характерне для нас раніше, стало нормою і навіть правилом пристойності.

Раніше Марина Кухар розповіла "Коментарям", як подруга врятувала їй життя. Також ведуча поділилася думкою про те, чому людям цікавий формат теленовин, хоча зараз в кожному смартфоні можна дивитися новини онлайн.