Актор театру і кіно Дмитро Ступка: Я не проти, щоб донька була актрисою, але не в цій країні

Продовжувач знаменитої акторської династії Дмитро Ступка розповів виданню «Коментарі» про сім'ю, роботу в театрі та кіно, подорожі, хобі та багато чого іншого

Дмитро Ступка називає себе "закулісною дитиною". У Національному академічному драмтеатрі ім. Івана Франка служив його легендарний дід – народний артист СРСР, Герой України Богдан Ступка. Тут же працює батько – народний артист України Остап Ступка. Десять років тому, після закінчення Київського національного університету театру, кіно і ТБ ім. Карпенко-Карого тут офіційно почав служити й Дмитро Ступка, з яким ми поговорили про творчість і не тільки.

"Вважаю, що в театрі потрібно ставити глушники, щоб телефони не працювали"

– Дмитро,  цьогоріч виповнюється 10 років як Ви стали актором у Національному театрі імені Івана Франка. Але ж на сцену  Ви вийшли раніше?

– Так, офіційно я почав працювати у 2010-му році. Але ще до цього, студентом, грав у різних спектаклях. У мене була навіть гучна роль у виставі "Сміх і сльози Дон Кіхота", яку ставив Сєчін. Я там грав хлопця-зброєносця Андреса. А перший вихід на сцену відбувся у виставі "Майстер і Маргарита" (Дмитру тоді було п'ять років, а його дідусь Остап Ступка грав у тому ж спектаклі Майстра – ред.). Там у мене була роль маленького хлопчика, який прокинувся в будинку літераторів, коли Маргарита стала відьмою, прилетіла туди та влаштувала погром. Пам'ятаю, коли я вперше вийшов на сцену, то ледь не заплакав, бо в залі стояла така тиша ..! А вся увага – на мені. Я дуже злякався.

– Які ролі особливо запам'яталися і чому?

– Запам'яталися спектаклі "Ромео і Джульєтта", де я виконував головну роль Ромео, "Чайка", "Дружина є дружина", "Одруження", "Архітектор", "Санація". Але чомусь ці  вистави зняті з репертуару. Сумую за ними, тому що це були хороші ролі. Але зараз у нас новий режисер, у нього своє бачення, і головні ролі він вважає за краще віддавати своїм студентам. У мене залишилося близько п'яти вистав, дві з них – казки. Новий спектакль "Сірано де Бержерак" ставить Юрій Одинокий.

– Про які ролі мрієте?

– Мрію про роль Гамлета. Це була б дуже цікава робота.

– Через пандемію Сovid-19 головний театр України, в якому Ви служите, призупинив роботу. Крім того, довелося скасувати міжнародний фестиваль, присвячений 100-річчю від дня заснування театру ім. І. Франка. Як театр переживав (переживає) карантин?

– Навесні, з початком карантину, нас відправили у відпустку. Згодом почалися репетиції, але проходили вони не так, як зазвичай, а дистанційно, як рекомендували в МОЗ. Зараз театр відкрився, але ми граємо в напівпорожньому залі. Відчуття не дуже хороші. Адже актори звикли грати при повному залі, коли йде обмін енергіями. Але я сподіваюся, що скоро все закінчиться і театр почне працювати так, як раніше. Ми репетируємо, ми граємо вистави, але все залежить від карантину.

– А як карантин відбився конкретно на Вас?

– Мені карантин навіть пішов на користь. Я відпочив від знімання, від репетицій, від театру. Займаюся спортом, відсипаюся, їм корисну їжу, читаю, дивлюся цікаві фільми, телепередачі.

– Театральні лаштунки завжди були овіяне легендами та чутками. Інтриги, примари, прикмети, повір'я ... Чи стикалися Ви з чимось подібним?

– Особисто з якимись привидами або містикою я не стикався. Хоча в театрі з самого дитинства і знаю всі його куточки. Пам'ятаю тільки, що в спектаклі "Енеїда", де є сцена пожежі, я, ще дитина, настільки цьому повірив, що плакав за лаштунками та кликав на допомогу. Але є корифеї, які розповідають подібні історії.

– Відомо, що кошмаром для театру стали сучасні гаджети, особливо мобільні телефони. Як часто глядачі виявляють подібну неповагу до акторів? Як з цим можна боротися?

– Коли ти граєш на сцені, зазвичай, це дуже збиває. Гучномовець перед початком кожної вистави завжди оголошує, що треба вимикати телефони. Але це роблять не всі. Були ситуації, коли актори зупиняли спектакль і виводили людей з партеру, щоб не заважали. Вважаю, що в театрі потрібно ставити глушники, щоб телефони не працювали.

– Наскільки Ви самі залежні від цього "наркотику" XXI століття?

– Звичайно, я так само як і всі, користуюся телефоном. Але не в театрі.

"З батьком я охоче граю і знімаюся в кіно. Він може і підказати, і підстрахувати"

– 22 липня виповнилося 8 років, як не стало Вашого легендарного дідуся – Богдана Ступки ... Які найяскравіші спогади пов'язані з ним? Яким він був у побуті? Як ставився до Вас?

– Дідусь завжди у моєму серці. Він був для мене як батько (дідусь Богдан, якого Дмитро називав Бодею, і бабуся Лариса фактично виростили Дмитра, бо батьки розлучилися незабаром після його народження – ред.). Він – Українець і Людина з великої літери. Він був дуже добрим і до мене, і до акторів театру. Свого театру. Такого великого актора і художнього керівника в Україні більше не буде. Він умів чути театр, умів розмовляти з акторами. Всім він був за батька, завжди давав гарні поради. І навіть коли лежав у лікарні, то допомагав людям. Дуже світлий, дуже мудрий був чоловік. Дуже шкода, що він пішов так рано. Його дуже всім не вистачає.

– У яких проектах Ви були зайняті разом з батьком – актором Остапом Ступкою? Як з ним грається?

– Грає він досить приємно, зручно. Ми грали разом у виставі "Косметика ворога" за твором Амелі Нотомб. Також грали у спектаклі "Чайка". У ньому також повинен був грати дідусь. До речі, цей спектакль пам'яті Богдана Ступки, і зовсім незрозуміло, чому його зняли з репертуару. З батьком я охоче граю і знімаюся в кіно. Він може і підказати, і підстрахувати.

– Ви якось зізналися, що доводилося битися. Коли та з якого приводу?

– Була колись ситуація... П'яний чоловік чіплявся до батька і я йому "врізав". Взагалі я не люблю битися. Адже все можна вирішити, просто поговоривши. Але бувають ситуації, коли слова не доходять ... Коли "чіпляють" мою сім'ю, я готовий її захистити, і мене ніхто не зупинить.

– З 2007-го року Ви знімаєтеся в кіно. У Вашому доробку понад 20 ролей у повнометражних стрічках і серіалах. Які зйомки були найекстремальнішими?

– Найекстремальніші зйомки – це коли ти вирушаєш в експедиції. Безсонні ночі, комарі, бруд, дощ, холод, зима, бронежилети, зриви. Це найважчі зйомки, але водночас найцікавіші. Найбільш екстремальними для мене були зйомки "Ми з майбутнього-2", "Тіні не забутих предків", "Гвардія". Холод, безсонні ночі, трюки, бійки, вогонь, нічні зміни. Але вони - круті та цікаві. Особливо класно, коли є солідні бюджети. Хочеться зніматися в хороших, крутих проектах, які стануть відомими не тільки в Україні, але й в усьому світі.

– Спілкування з якими акторами на знімальному майданчику особливо радує?

– Дуже часто я знімаюся з Богданом Юсипчуком. Він мій друг, мій партнер по життю. Також подобається співпрацювати з Пашею Лі, він мій одногрупник.

"Дочка Богдана буде супердівчинкою", переплюне "Анджеліну Джолі та всіх голлівудських актрис"

– У березні Ви відзначили четверту річницю шлюбу з телеведучою, блогером і діджеєм Поліною Логуновою. Як уживаються дві зіркові персони? Яка сварка була особливо жорсткою? Як шукаєте шляхи примирення?

– Комусь у сім'ї потрібно бути мудрішими. Звичайно, були і сварки, і притирання ... Потрібно вміти поступатися, розуміти один одного, давати особистий простір, не заважати, коли не треба. Раніше ми сварилися частіше, але зараз живемо дружно, розуміємо один одного не тільки з одного слова, але і з одного погляду. Живемо в любові та радості.

– Три роки тому у вас народилася дочка Богдана. Ви досить довго приховували дівчинку від сторонніх очей. Лише торік почали виходити з неї у світ. Чому саме Богдана вас навчає (адже діти теж – великі вчителі)? Хотіли б, щоб вона теж пішла по стопах династії Ступок, ставши актрисою?

– Знаєте, у неї буде свій шлях. Вона дуже здібна дівчинка – вже і співає, і танцює. Ступківські крок і гени видно з дитинства. Я не проти, щоб вона була актрисою, але не в цій країні. Тому що мені здається, що в Україні актори недооцінені. Вона чудова дитина. Уже все розуміє, вчить англійську мову. Буде супердівчинкою, "переплюне" Анджеліну Джолі та всіх голлівудських актрис.

– Ваша дружина – вегетаріанка. Чи намагалася вона відучити Вас від м'яса? Наскільки вдало?

– Звичайно, зараз я намагаюся їсти менше м'яса. Адже як не крути – воно дійсно шкодить здоров'ю. Більше їм морепродуктів, риби. Відмовився від бургерів, жирного, намагаюся вживати корисну їжу. Вегетаріанцем я поки не готовий стати. Мені м'ясо подобається. У мене перша група крові, а люди з такою групою – м'ясоїди. Тому від смачного стейка ніколи не відмовлюся.

– Чи готуєте щось самі?

– Я собі можу приготувати щось банальне: посмажити яйця, зварити гречку або макарони. Готувати щось вишукане я не вмію, та й не доводилося. Тому що моя бабуся, мама і дружина дуже добре готують – все, що я захочу.

– Яке у вас хобі? Коли воно стало частиною життя?

– Мені дуже подобається рибалити. Мій другий дідусь (по маминій лінії) з дитинства привчив вставати о п'ятій ранку і їхати на риболовлю. Коли я був студентом, то вставати вранці і їхати на пари було справжніми тортурами. Але ось на риболовлю я їжджу постійно – заради неї встану коли завгодно. Ще люблю дайвінг. Все дитинство я провів у Криму і дуже любив плавати з маскою та трубкою. Навіть губи були синього кольору, тому що у воді проводив цілі години. З дна діставав різні цікаві штуки. Коли подорожую, то обов'язково пірнаю з аквалангом.

– Ви чимало помандрували. Яке з місць земної кулі справило особливе враження?

– Так, я дуже люблю подорожувати. Особливо люблю Америку, а взимку – Таїланд. Мені подобаються маленькі острови, де немає машин, моторолерів. Це острова біля Балі. Мрію ще побувати на острові Аруба, в Японії та в Австралії.

Але головна моя мрія – щоб закінчилася війна. Щоб розвивалася культура. Щоб наш театр гастролював по різних країнах і популяризував нашу Україну.

Раніше Дмитро Ступка розповів "Коментарям", що в Україні недооцінений театр, а діячі культури отримують недостатню підтримку від держави та меценатів.