"Будь-який мій кліп набирає мільйони переглядів": інтерв'ю з українським кліпмейкером і режисером Леонідом Колосовським

Відомий кліпмейкер дав інтерв'ю порталу "Коментарі"

– Софія.  Привіт, я Соня. Сьогодні ми відійдемо від теми політики та поговоримо з людиною, яка прямо відноситься до креативної та сучасної України, з людиною, яка знімає кліпи для топових українських і не тільки артистів. З нами сьогодні режисер Леонід Колосовський. Леоніде, дякую, що ви прийшли. Перед тим, як почати це інтерв’ю, я шукала інформацію про вас саме як про людину, а не про режисера.

– Леонід. Вдалося? 

– Софія. Важко, тому що все ж таки соціальні мережі дають інформацію про роботу, вони на це "заточені". Скажіть, звідки ви? Яка у вас освіта, що ви можете розказати про своє життя?

– Леонід. Вперше мені ставлять таке питання, звідки я родом. Родом я із славного міста Житомир, там я народився у сім’ї інженерів, вчився у 23 школі, сьогодні це вже гімназія, я її вже закінчував як гімназію. Вчився посередньо, не можу сказати, що у мене були якісь успіхи, але любив творчість завжди: я грав у гурті, був поп-рок гурт. Потім я вступав на юридичний факультет, але не вступив у перший рік після закінчення школи.

– Софія. Чому не вступили?

– Леонід. Мені не вистачило балів, я на бюджет вступав у Харківську юридичну академію, повернувся до Житомира, провчився ще рік у технікумі на юридичному відділенні і тільки через рік я вже поїхав вчитися до Києва. 

– Софія. У школі – творча людина: гурт, музика. Чому юрист? Це ж якось різниться?

– Леонід. Був такий час, коли потрібно було обирати професію, батько трішки вплинув у плані вибору напряму навчання, бо я розглядав технічні науки і батько запитав, що тобі легше: розв'язати геометричну задачу чи написати вірш? Я йому відповів, що, звичайно, вірш. Це була пастка, бо він відразу сказав: "Ось бачиш, ти – гуманітарій, значить, будеш вступати на цей напрям". 

– Софія. Як було вчитися, коли душа музикальна?

– Леонід. Я чудово це поєднав, все склалося наступним чином: оскільки я провчився у технікумі перший рік, то пройшов дуже багато основ, які на першому курсі будь-якого вишу дають, тому, коли я вступав, мені було досить легко, бо я був "підкований". Попри це я закінчив юрфак із "червоним" дипломом. З перших днів інституту я зрозумів, що все одно буду грати. Я вже в інституті зібрав творчий колектив, гурт, він називався СВЧ (союз вільних чуваків), це був ска-панк разом із поп-музикою. Коли я прийшов у навчальний заклад, то попросив показати мені актову залу, тоді я побачив, що класна актова зала, тут можна виступати, репетирувати, мене це влаштовує. Одним із критеріїв вибору вишу була саме актова зала. 

– Софія. Вчився та відразу грав, хто писав музику?

– Леонід. Я писав і текст, і музику, на третьому курсі підписав контракт із продюсерським центром, офіційно став артистом, у якого була зарплата. З третього курсу я поєднував роботу і навчання. 

– Софія. А чому не пішов за напрямом соліста, учасника гурту, чому зараз ти – режисер?

– Леонід. Життєві обставини, життя – це ж хвилі, як у серфінгу, адже незрозуміло, куди тебе занесе. Ти направляєш цю дошку і незрозуміло, куди хвиля тебе виведе. Я почав, активно запустився як артист, записав альбом, ми цей альбом випустили, зняли кліп на плівку. Це був 2006 рік. У 2008 році, коли була велика економічна криза, було не до артистів, не до виступів і з того моменту мені запропонували підпрацьовувати на зйомках. Я підпрацьовував і досі це роблю.

– Софія. Що це був за підробіток?

– Леонід. Я був адміністратором на кліпі у Наталі Морозової, режисер – Володимир Якименко. Цьому періоду я дуже вдячний, бо я багато чому навчився: як шукати локації, кастинги, знаходити людей, як нарізати бутерброди та скільки потрібно закупити пісочного печива на кейтеринг. 

– Софія. Коли вже розпочалася власна кар’єра режисера, який це був рік? Як це трапилося?

– Леонід. Це був 2013 рік, кліп "ДІО.Фільми" Дантеса й Олійника "Все навпаки", це була дебютна режисерська робота.

– Софія. Ти її написав і продав їм.

– Леонід. Так, це була моя пісня.

– Софія. Наскільки я розумію, ти досі пишеш, виконуєш сам і ми це можемо побачити в Інстаграмі, YouTube. Чому ти досі не записав це? Чому ми досі не можемо цього послухати?

– Леонід. Це хороше питання, на яке я досі шукаю відповідь, мені важко відповісти, чому не склалося. Думаю, що я не готовий, я не можу приділити цьому потрібної уваги. Коли я працюю для когось, то мені хочеться більше віддавати, я готовий працювати над цим набагато довше, детальніше, але коли я роблю для себе, то не готовий так багато енергії та сил вкладати у себе, плюс перфекціонізм – це мінус, бо все має бути ідеально і саме тоді я покажу це світу. Я майже рік не слухав свої треки та буквально тиждень тому увімкнув якусь підбірку, а у мене їх записаних у демоваріантах близько 80 треків, я послухав десь 20 і зрозумів, що більшість із них талановито написані. Питання ваше: "Чи хочете ви все-таки записати…", то я вже це 10 років роблю "все-таки хочу записати", давайте я все ж це запишу і тоді це буде факт.

– Софія. Наприклад, трек записаний, ви задоволений, хто зніме кліп для Леоніда Колосовського? Були такі думки?

– Леонід. Так, були такі думки. Я думаю, що сам зніму. Але знову ж таки потрібно дійти до цього процесу, коли у мені вмикається артист, вимикається, напевне, режисер. Я думаю, що я би зняв сам, але якщо ми колись дійдемо до цього моменту, то тоді і подивимося. У мене є список режисерів, яких я поважаю і з якими міг би це зробити. 

– Софія. Ми якраз торкнулися мого наступного питання. Зараз у вас є людина, режисер, можливо світового рівня, на якого ви рівняєтеся? Щось берете, вчитеся, щось переймаєте?

– Леонід. Недавно мені ставили подібне питання, причому його ставили колеги по індустрії, напевно, це погано, що у мене немає такої людини. Я не можу сказати, що у мене є десять кліпмейкерів, кліпи яких я дивлюся, пошановую та вони мені подобаються. Так, я знаю в основному імена кліпмейкерів із 90-х: Йонас Окерлунд, Марк Романек, Ховард Грінхол. Є хлопці, які щось внесли у режисуру музичних відео, за якими я зараз не слідкую, бо вони зараз нічого не випускають, але я не назву вам імен кліпмейкерів, яких я фоловлю і чиї роботи мене захоплюють.

Зараз більшість режисерів поєднуються у якісь конгламерації чи у бутик-ательє, креативні ательє, такі як "Канада" чи "Двіж ін Паріж". Це об’єднання режисерів "talent agency", які об’єдують у собі різні творчі одиниці, там що не кліп, то шедевр, і я, звичайно, слідкую за цими хлопцями. Є кілька фестивалів музикальних відео, за якими я теж слідкую, у деяких із них я беру участь, передивляюся їх, і кожного року з’являються якість нові імена і це класні кліпи.

– Софія. Ви близько "дружите" із соціальними мережами: Інстаграмом, Тік-Током, тому що я чула, що ні, що ви не поспішете за трендом підписників, популярністю, як зараз ваші взаємини з Інстаграмом? Кого ви читаєте, лайкаєте, чи часто сидите в інтернеті? Що вам дає Інстаграм?

– Леонід. Ми, швидше за все, такі далекі приятелі, ми не друзі, ми впізнаємо один одного на вулиці, якщо щось, повз не пройдемо, привітаємося, можливо, навіть не потиснемо один одному руки. Але він забирає занадто багато у мене часу, я звернув увагу, що Інстаграм викликає у мене відчуття заздрості, яке мені не дуже характерне у житті, тобто, я не заздрю людям чи успіхам, просто коли пролистуєш стрічку Інстаграму, то складається враження, що ти взагалі не живеш, що всі живуть, а ти – ні.

– Софія. Інстаграм під те і налаштований, щоб показати ідеальну картинку ідеального життя, наприклад, у Тік-Ток люди більше схильні говорити про свої проблеми.

– Леонід. Тік-Ток – це все ж творча мережа, там треба подумати, як зліпити, склеїти, як зробити монтажний хід або як втримати динаміку, підставити музику, все ж це творча мережа. Інстаграм – це позерство, ода самозакоханості і саме тому у мене відразу не склалися відносини з Інстаграмом, мені давали важливі рекомендації, як вести його активно, професійно, мені цікаво цим ділитися, це дуже підживлює. Я вже казав, що та кількість енергії, яку режисер витрачає на придумування та реалізацію проєкту, взагалі не віддається йому у тому ж форматі й об’ємі публікою. Це не артист, який вийшов на сцену, тут віддав і відразу отримав назад, тобто, колосальна кількість енергії витрачається, а навзаєм отримуємо якість рекомендації, коли хтось тебе респектує із твоїх колег, а глядачу взагалі вірити не варто, бо здебільшого коментують артиста, а не сам ролик. Можливо, хтось ще із критиків напише приємні слова і це, безперечно, підтримує, але доводиться шукати й інші джерела дофаміну.

– Софія. Не хочеться вам як режисеру більше уваги до своєї персони, щоб більше коментували, як круто зроблена робота, тобто більше компліментів, обговорень роботи.

– Леонід. Вже ні.

– Софія. Але було.

– Леонід. Так, бо спочатку це дуже важливо. Поки професіонал не довів самому собі якісь моменти, своє прагнення, свої наміри, цілі, то його, звичайно, потрібно підтримувати, бо немає такої кількості роботи, бюджетів, завдяки яким можна експериментувати, втілювати свої ідеї, тому потрібно все пороти. Я вам більше скажу, я досі, враховуючи те, що я давно у цій справі, але все одно доводиться пороти, боротися з бюджетами, завжди є компроміс між "хотів" і "зробив". Тому з самого початку дуже важливо підтримувати, хвалити, щоб не опускалися руки, бо зараз важко стати успішним і відомим кліпмейкером.

– Софія. Чи є якась домовленість? Наприклад, вам телефонує помічник якогось артиста, починається розмова про кліп, скільки це займає часу? Починаючи від домовленості та закінчуючи кінцевим результатом?

– Леонід. Дуже по-різному. Ось зараз після інтерв’ю у мене будуть переговори стосовно монтажу кліпу, який ми 10 днів тому створили. Переговори почалися у травні, а зняли кліп вкінці вересня, ось такий таймінг. Зараз світ дуже нестабільний, ми не знаємо, хто куди може приїхати, чи закриють виробництво, чи ні.

– Софія. Якщо взяти роботу, над якою ви найдовше працювали, наприклад, пів року чи рік?

– Леонід. Ось ця робота, то це, напевно, виключення. Практика – це півтора місяці від переговорів до фінального результату. Скажу про себе, мене бронюють за 2-3 місяці, бо є попри це робота, треба зануритися у процес, тобто за 2-3 місяці мене попереджують, що бронюють такий час. 

– Софія. Ми живемо у досить нестабільний час, ніхто не знає, що буде далі. Чи змінив карантин попит на кліпи зараз в Україні?

– Леонід. Звичайно, мені здається, ця сфера однією з перших відчула наслідки карантину. Все дуже логічно: закриті масові події – артисти не виступають, якщо артисти не виступають – у них немає оборотних коштів, якщо немає оборотних коштів – вони не вкладають у промоушен, не вкладають у промоушен – не знімають кліпів, а якщо знімають, то це іміджеві роботи. Говорити про високобюджетні, красиві й якісні роботи ми почали пів року тому.

– Софія. А реклама? Ви теж займаєтеся рекламою, ми це бачимо по ваших соціальних мережах, це і менше часу фактично та більше можливості її реалізувати. Як зараз у вас із рекламою? Як часто знімаєте, чи збільшилися замовлення за останні роки, чого більше – реклами чи кліпів?

– Леонід. Особисто у моїй кар’єрі реклами більше, з рекламою ми хороші приятелі, ми стаємо друзями, ми інколи зустрічаємося один раз на тиждень і випиваємо, ось такі ми друзі. Ми інколи один одному набридаємо, зустрічі не повинні бути частими, але наші відносини розвиваються. Я вам скажу, на карантині це єдина відеосфера, яка продовжувала жити. На карантині я не відчув дефіциту роботи, так, були невеликі проєкти, віддалені підготовки, але цей процес навчив нас всіх працювати віддалено. Якщо раніше потрібно було постійно зустрічатися, то зараз можна поспілкуватися телефоном.

– Софія. У цьому вирі подій, зйомок за рік у вас є можливість вийти з цього процесу, кудись поїхати провести місяць для себе?

– Леонід. Немає такого, що не можна пропускати, це ж не фільм "Адреналін", що якщо я зупинюся, то помру. Я спеціально сам собі повинен робити паузи, запит на роботи дуже великий, і якщо я не буду робити перерву, то я не буду відпочивати. У цьому році я вперше попрактикував відпустку у Києві. Я попередив усіх клієнтів, що я не працюю, не приймаю дзвінків, бо це все одно буде мене відволікати. Весь липень я провів для себе, не залишаючи Києва, і хочу сказати, що це абсолютно нове місто, у ньому стільки всього цікавого, можна у ньому нічого не робити протягом довгого періоду. У нас навіть ті, хто тут залишається, починають займати себе справами, а якщо спробувати відпочити у столиці місяць як за кордоном, то це чудовий досвід, бо Київ – дійсно класне місто, щоб тут проводити час.

– Софія. Які класні місця ви можете назвати, враховуючи цей досвід? Місце сили назвати.

– Леонід. Я живу у центрі, і все, що пов’язане з центром, – це для мене місце сили, все залежить від очікувань. Просто класно вийти з дому та піти гуляти, сісти на лавці та прочитати книгу, просто тому, що це тобі хочеться. Я почав займатися вейком, виїжджав о 7 ранку на світанку і через 30 хвилин, покупавшись і покатавшись, ти отримуєш заряд енергії на цілий день. Звучить як прості істини, але коли людина 10 років пахає і відпустка завжди десь, то формується враження, що і відпочинок десь там. Тут теж можна відпочивати, щоб нейронні зв’язки формувалися, що це місто не тільки для роботи та турбот.

– Софія. Цей відпочинок потрібен не тільки для нових нейронних зв’язків, а ще й береже від того, що часто зустрічається у творчих людей, людей, які горять своєю справою, – емоційного вигорання. Вас це колись торкнулося? Ви знаєте, що таке емоційно вигоріти?

– Леонід. Так, звичайно. Будь-який професіонал, людина, яка живе у швидкому ритмі, зустрічалася з цією проблемою. Все у житті має бути гармонійно: природа гармонійна, пори року міняються між собою, у добі є певні періоди для своїх біологічних процесів, так само і життя людини. На мій погляд, і моє життя повинно бути розподіленим на ці процеси, тому треба тримати режим, хоча це у мене не виходить. Перше, з чого я починаю, я вибірковий до проєктів, тобто, я не нагрібаю все підряд і більше ніж можу, я хочу, щоб у мене залишалося бажання працювати, творити й отримувати задоволення від роботи. У мене були випадки, коли накладався проєкт на проєкт і я розумів, що третій проєкт по порядку – це вже забагато. Це вже механічна робота, а для режисера це можливо, але повинно бути дуже рідко, бо він втратить свою цінність, до нього перестануть звертатися. 

– Софія. Перед цією розмовою ми з паном Леонідом торкнулися цієї теми і ви сказали класну фразу, що потрібно задіювати незвичні частини мозку, робити те, що ти зазвичай не робиш. Можна детальніше?

– Леонід. Йдеться про повну зміну діяльності, я поки що пробую, бо я весь у творчості, нею живу, але якщо творити й отримувати від цього задоволення, то найголовніше у якийсь момент змінити тип діяльності, тому багато хто обирає спорт, можна піти сапати, будувати, працювати руками, лагодити мотоцикли, БМВ з 1985 року, яка ніколи нормально не поїде, але ця людина все одно під цією автівкою лежить. 

– Софія. Відійдемо від людини Леоніда, яка нам дуже сподобалася, повернемося до режисера. Який нормальний цінник кліпу, тому що я розумію, що чим більший цінник, тим краще.

– Леонід. Я почну здалеку, недавно мені прислали запрошення на фестиваль, де я повинен був розказувати молодим режисерам, як створювати ідеї без бюджету, мені було дивно, чому саме мені про це написати, бо я відразу почав працювати із середніми та вище середніх бюджетами.

– Софія. Середній бюджет, це скільки?

– Леонід. Ви мене запитуєте, а я обходжу цю тему. Напевно, 30 тисяч доларів – це середній показник якості, там, можливо, мало хто заробить, але ми отримуємо на виході якісний матеріал. 

– Софія. Який ваш відсоток із бюджету?

– Леонід. Я не можу сказати, є світова практика, у світі режисер заробляє 1% від бюджету, у нас цієї практики немає. Я чув, що варто на таке переходити, не на фіксований гонорар, а на відсотковий, але якщо говорити про музикальні кліпи, то у цьому контексті ми говорити не зможемо, бо ми робимо дискаунти, ми можемо реалізувати якусь творчу ідею, щоб не витрачати більше, ніж можемо витратити. Майже всюди ми йдемо на поступки.

– Софія. Тоді ми робимо висновок, що у кліпмейкерів в Україні є своя ціна.

– Леонід. Так, це гонорар, крім того, коли "згоріла хата, гори й сарай", коли пішли перепрацювання, 25 година, тоді режисер махає рукою та каже, щоб далі за мій гонорар, тому що не можливо зупинитися. Кліпи не знімають заради грошей, це не комерційна ланка, часто буває, що режисер ризикує своїм гонораром через виробництво. 

– Софія. Ви погоджуєте роботу над кліпом, людина, з якою ви будете працювати, дуже впливає на вашу відмову чи вашу згоду?

– Леонід. Так, це у першу чергу. Більшість моїх колег не працюють з артистами, яких не розуміють. Я не люблю низькопробну, неякісну музику, занадто комерційну музику, коли спочатку немає нічого виразного, талановитого. Я маю розуміти, чому музика сподобається. Це можна прослідкувати по моєму портфоліо, коли артист мій, то він повертається. 

– Софія. Хто зараз максимально ваш артист?

– Леонід. Важко сказати, я такий нецікавий, мені важко сказати. Якщо подивитися на все, що я зняв за 9 років, то можна охарактеризувати фразою "Серйозно? Ти кажеш, що це не твоя музика? Ось це точно не твоя музика". Ми торкнулися тільки музикального аспекту, а я кажу про мотивацію і вона дуже різна, щоб робити проєкт, інколи це тільки професійна мотивація. Я хочу спробувати щось нове і у мене є для цього бюджет, я роблю свою роботу добре, я готовий на це піти і артист. Інколи мотивом можуть стати гроші, за останні роки таких мотивів у мене немає, нарешті я обираю те, що мені подобається і мені ще й платять за це. Мені вже не потрібно заради досвіду чи заради грошей братися за проєкт, цей період завершений. Мені здається, я б для Дорна щось класне зняв, я хочу зняти для Міші Кацуріна і ми говорили на цю тему. Я знімаю для Вови Дантеса, мені не кожен трек "залітає", але я вірю у цього артиста і у мене є багато особистісних мотивацій це робити. Це мій друг, я хочу зробити це для нього, розкрити його по-новому, створити його новим. До мене звертаються дуже дивні артисти, і я не розумію, як вони мене знайшли.

– Софія. Наскільки ви самокритичний у своїй роботі?

– Леонід. Та я взагалі ненавиджу свою роботу, я вважаю це жахливо і безталанно. Я бачив класні ролики, я розумію, що я крутий, я перестав гратися у самозванця, перестав себе винити за все, що не так, я розумію, що мені є куди рости. Я бачив такі круті ролики, де у мене щелепа на столі лежала після перегляду, і це залежить не від ефектів або як поставлений кадр, а від режисури, яка думка туди вкладена. Тому у кожній роботі я бачу і плюси, і мінуси. У мене є почерк, я його помічаю і він дуже різний, я не зациклився на одному жанрі, тому я спробував себе у різних стилях і розумію, що мені вдається. Мені багато що вдається: комедія, танцювальні ролики, драма, чорно-білі роботи, і я розумію, як це працює. Саме тому мене можуть 3 місяці чекати, щоб я взявся за  роботу.

– Софія. Значить, молодим людям потрібно виробляти свій почерк, не пропускати можливості. В Україні тільки 5 років тому з’явилися кафедри кіно- і телемистецтва, де людей вчать бути режисерами, через це у мене було питання, чи ви б радили йти у виш, чи краще досвід.

– Леонід. Я про це нічого не знаю, бути режисером – це не просто знімати фешен-кампейни, це вміти організовувати кадр, це вміти створювати. Якщо це музикальне відео, то створювати відчуття, враження від музики й артиста, давайте назвемо це маніпуляцією, так.

– Софія. Ви зараз відслідковуєте свою роботи у плані переглядів?

– Леонід. Ні, я вже давно цього не роблю.

– Софія. Тобто, ви не пам'ятаєте, який кліп набрав найбільше переглядів?

– Леонід. Це я знаю. Є рекордсмени, у мене ж кличка є "Льончик-міліончик", це вже не актуально, але колись було. Це пов’язано з тим, що будь-який мій кліп набирає мільйони переглядів.

– Софія. "Время и Стекло" "Имя 505" – 253 млн, "Держи" – 172 млн, НК "Елефанте" – 151 млн. Що зараз люди люблять дивитися?

– Леонід. Все це трішки маркетинг, кліпи та реклама – це питання трендів, як продати, втримати, як бути актуальним. Бажати бути тільки творцем і плювати на правила – так, такі люди роблять історію. Коли я почну плювати на закони, я почну робити історію, поки що я роблю продукт. 

– Софія. Буде бліц питань, це для того, щоб ми вас краще знали як людину.

– Софія. Ваш улюблений сніданок?

– Леонід. Сирники зі згущеним молоком.

– Софія. Улюблене жіноче ім’я?

 – Леонід. Колись подобалося Тетяна, не знаю чому.

– Софія. Улюблене місце у Києві?

– Леонід. Пейзажна алея.

– Софія. Часто там буваєте?

– Леонід. Так.

– Софія. Улюблений фільм жахів?

– Леонід. Я не дивлюся фільми жахів, вони мене тривожать.

– Софія. Там теж може бути красива картинка.

– Леонід. Може, не пам’ятаю.

– Софія. Улюблений спогад за цей рік?

– Леонід. Острів Джарилгач, я поїхав з людьми на три дні у туристичну палаткову тусовку, це було спонтанно.

– Софія. Улюблений спогад із дитинства?

– Леонід. Пам’ятаю тато подарував автомат, який бризкав водою, я його дуже любив, я був самий блатний у своєму дворі. І друге, я колись знайшов гаманець і там було багато грошей, я нікому не сказав, купив жуйки та дарував дітям у дворі і був блатний.

– Софія. Улюблена марка авто?

– Леонід. Mercedes-Benz. 

– Софія. Улюблена марка одягу?

– Леонід. Я відкрив для себе бренд із Пітеру "Манка". Поки що мені підходить все, що я там купував.

– Софія. Я дякую вам, бажаю вам не зупинятися, частіше чути, що ви крутий, бо ви насправді крутий і я сама дивлюся кліпи, які ви робите, та дуже приємно, що ми зробили таке інтерв’ю і трішки більше розкрили вас як людину.

– Леонід. І вам дякую за таке запрошення, що мене відкриваєте як особистість, і ви маєте рацію, бо дійсно мало хто запитує про особисте.

– Софія. Дякую вам.