У Києві депутати не виділили грошей на оновлення книжкового фонду дитячих бібліотек: експерти шукали вихід із ситуації

"Книга – краще ґаджета": у Києві стартувала програма допомоги бібліотекам для дітей

Вперше в історії міста Києва бюджетом на 2022 рік не передбачено оновлення книжкового фонду дитячих бібліотек. І, таким чином, більше 150 тисяч маленьків читачів залишилися без цікавих історій, без емоцій, без доброти та співвідчуття, оскільки ґаджет, на відміну від книги, є бездушною залізякою.

            – Віктор Гольдський. Добрий день, сьогодні ми обговоримо одну з найважливіших тем суспільства – роль книги у житті дитини. Яка роль книги у вихованні дитини, і чи може книга бути кращою за ґаджет? Чи може ґаджет замінити книгу? 

Учасниками сьогоднішньої нашої дискусії є Яна Біленко – директорка Центральної бібліотеки імені Т. Г. Шевченка для дітей м. Києва. Тетяна Стус – письменниця, дитяча психологиня, керівниця Лабораторії дитячого читання  "БараБука" НЦ "Мала академія наук України". Олександр Афонін – президент Української асоціації видавців і розповсюджувачів книг, член громадської ради при Комітеті Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики. Ігор Степурін – керівник БО "БФ "Бібліотечна країна". Модератор круглого столу – Віктор Гольдський – президент Благодійного фонду "Турбота поколінь". 

– Віктор Гольдський. Яно, дозвольте вам надати слово, щоб розповісти, як сьогодні склалася ситуація щодо популяризації бібліотек, щодо закупівлі бібліотечного фонду, його фінансування та чи є це прерогативою держави, чи є допомога зі сторони? І як повернути любов дітей до книги? 

"Бібліотеки перестали бути актуальними книгозбірнями, а стали архівними філіями. Це неправильно", – Яна Біленко

– Яна Біленко. Щодо важливості читання, реформування виховання дитини багато чого сказано та, мабуть, це аксіоматичні речі, які я зараз не буду висвітлювати, перейду безпосередньо до бібліотеки. Ми як Центральна бібліотека для дітей м. Києва ще 6 років тому вирішили для себе, що будемо змінювати формат, формат обслуговування, послуг і самої бібліотеки. Від традиційної книгозбірні до комунікативно-просвітницького простору. У цьому баченні, які б ми активності не впроваджували, все одно поряд і разом із книгою все це і відбувається. Я впевнена, що дитина виростає поряд із книгою, де бібліотека стає звичним місцем (як дім або школа), то з неї виросте гармонійна особистість. Ми всі розуміємо, що ті книжки, які ми читали у дитинстві, роблять нас тими, ким ми є. З приводу поповнення фондів, то ми хотіли б керуватися постановою Кабміну щодо соціальних нормативів забезпечення населення публічними бібліотеками, де зазначено, що публічні бібліотеки мають оновлювати свої фонди на 5% щорічно. Якщо взяти фонди дитячих бібліотек міста, то це оновлення має складати десь на 8 млн гривень щорічно. За 6 років, які я працюю директоркою, жодного разу такої цифри ми не мали на оновлення фондів, найбільше було 625 тисяч 4 роки тому. Цього не досить, бо був довгий період, коли ми не мали можливості купувати книги, таким чином, багато збереглося літератури, яка морально та фізично застаріла. Бібліотеки перестали бути актуальними книгозбірнями, а стали архівними філіями. Це неправильно, бо таких книжок настільки багато, що для того, щоб правильно це взаємозаміщення відбулося, все ж не 5% треба.

З приводу фінансування, то ми фінансуємося з бюджету Києва, ми є неприбутковими організаціями, є концепція розвитку переходу в Україні від бюджетного фінансування до змішаного. Це передбачає проєктну діяльність, співпрацю з організаціями, благодійними фондами, залучення коштів приватного капіталу, здійснення тих самих приватних послуг, ми зараз знаходимося на шляху до цього. Все одно у цій системі координат бюджетне фінансування є основним, оскільки ми є 100% неприбутковими організаціями. Залучати ми гроші можемо, але заробляти та мати прибуток не маємо права. Наша бібліотека цього року коштом платних послуг заробила 225 тисяч, у наступному році нам вдасться цю цифру збільшити якнайменше удвічі. Ці кошти ми плануємо спрямувати на поповнення фондів, але цього не досить. На жаль, у цьому році ті цифри, які доведені до нас з обсягів фінансування, передбачають на витрати поповнення фондів дитячих бібліотек у наступному році у розмірі 0 гривень. Сказати, що це ситуація трагічна, це нічого не сказати, бо, об’єктивно кажучи, у Києві з’явилося достатньо нових і сучасних відремонтованих дитячих бібліотек, куди пішли люди. Зараз на такій хвилі цікавості, яка вже є, яка почала з’являтись, не дати бібліотекам інструменту, яким ми маємо працювати, бо щоб ми не думали, щоб ми не казали, які б ми не залучали додаткові активності, але все ж таки законом зазначена функція – це вільний доступ до інформаційних ресурсів, а у сенсі дитячого читання це ще багато іншого. І не надати інструменту для здійснення цієї місії – це поставити під загрозу наповненість сенсу функціонування бібліотек. Мені б не хотілося, щоб ми всі перетворилися з читалень із широким колом можливостей або на дитячий розважальний центр, або на місце коворкінгу, яке навіть не буде пов’язане з книжками та читанням, бо все ж таки бібліотека – це бібліотека.

"У бюджеті столиці України не виявилося коштів для поповнення бібліотек. Ця позиція незрозуміла... Бібліотека не може жебракувати", – Олександр Афонін

– Олександр Афонін. Річ у тому, що тут зібралися у принципі однодумці, тож дискутувати з приводу того, чи потрібна книга, чи ні, скільки потрібно книг і т.д., мабуть, це буде неправильно, не маємо ми наміру про це дискутувати одне з одним. Ми дискутуємо з аудиторією, яка знаходиться за межами нинішнього приміщення, яка буде слухати нас і буде думати, чи погоджуватися, чи не погоджуватися з нами. Цицерон, відомий римський філософ, політик, державний діяч, свого часу написав своєму другу Атіку, сенатору, що він переїхав у нову будівлю та привіз туди книги та нарешті будинок отримав душу. Книги завжди були душею квартири, душею будинку, душею бібліотеки, душею людини, бо людина черпала з книги своє уявлення про світ для предметного аналізу поведінки інших людей, обставин, природних явищ і т.д. Чим більше людина починала долучатися до книги, тим швидше вона розвивалася, соціалізувалася та напрацьовувала своє моральне й інтелектуальне обличчя. На жаль, на тривалий час про це забули, бо ті кроки, які державою виконувалися, були спрямовані не на підтримку книги, не для розвитку читання, а ігнорування книги як інструменту формування людської особистості та держави.

Я хочу сказати, що останній рік ми бачимо певні кроки, спрямовані на те, щоб повернути культуру читання та повернути книгу як об’єкт державної поваги й уваги, відповідальності та сподіваємося, що це буде йти у розрізі тієї ідеології, якою зараз користуються уряди європейських країн. Зокрема, французи кажуть так: "Книга – настільки стратегічний і соціальний продукт, що вона ніколи не може бути віддана на поталу виключно ринковим відносинам, вона є і має залишатися предметом опіки, відповідальності держави". На жаль, сьогодні ми мусимо сказати, що чомусь так сталося, причини цього явища мають бути вивчені, але у бюджеті столиці України не виявилося коштів для поповнення бібліотек. Ця позиція незрозуміла, чому Яна сказала, що "на сьогодні", хоча бюджет вже затверджено та мають бути виконані певні кроки для того, щоб отримати додаткові кошти та впродовж першого кварталу наступного року провести через засідання Київради рішення про внесення змін до бюджету для надання цих коштів. Бібліотека не може жебракувати, бо таке ставлення віддає блюзнірством. За останні роки ми не могли не захоплюватися Київською міською адміністрацією, коли почали ремонтувати бібліотеки, створювати нові кейси та простори. Ми думали, що це далекоглядна стратегічна політика, яка розрахована на те, щоб Київ став столицею, яка читає, та раптом таке провалля, ми будемо вибиратися довше. Ці 5% вже омертвили, та наступного року сума має бути мінімум вдвічі більшою, хоча, говорячи про суму у 650 тисяч гривень, ми не говоримо про 8 мільйонів, які потрібні, щоб оновити 5% наявного фонду бібліотеки.

Ми хочемо, щоб нас почули, дискутувати з цього приводу ніхто з присутніх не буде, бо ми живемо у цьому світі, ми дотичні до цього світу, кожен із нас знаходиться з читачами та книгами щоденно і вдома, і на роботі, і у суспільному чи приватному житті. Наші діти читають, онуки теж. Ми хочемо, щоб вони, приходячи у бібліотеку, знаходили потрібну книгу з будь-яких питань – від питань мистецтва до питань культури, моралі та духовності людини у цьому сучасному світі, і жоден ґаджет не замінить живу паперову книгу. Практика останніх 4-5 років показує, що потужний сплеск уваги до електронної книги, який був 5 років тому у Штатах, сьогодні згасає і більшість людей повертаються до паперової книги, ігноруючи електронну книгу. Книга – це відчуття, дотик, смак, запах, бачення. Ми дуже сподіваємося, що нас почують, що депутати Київради, адміністратори, які відповідають за культуру у столиці України, зокрема за бібліотечний сектор, знайдуть вихід із ситуації. Ми не можемо допустити, щоб бібліотека поповнювала власні фонди завдяки жебракуванню, хотячи з шапкою по колу та просячи грошей. Держава має цим опікуватися, якщо вона планує своє майбутнє, бо майбутнього без книги немає.

– Віктор Гольдський. Ви торкнули тему електронних книг, і у мене є питання, чому у нас у бібліотеках не можна взяти напрокат електронну книгу, наприклад? Навіщо утримувати весь цей фонд паперу?

– Яна Біленко. Ви зараз кажете, я так розумію, про рідери, тобто, про фізичні планшети, де має бути закачаний якийсь матеріал. У нас є рідери, вони трішки застарілі, їм десь 8-9 років, але жодного разу ніхто не попросив рідер. Тут проблема складніша, по-перше, це індивідуальний пристрій, нема попиту на те, щоб взяти рідер просто у бібліотеці. Але є складніша проблема – це наповнення, електронний контент, тобто те, що для нас, для бібліотек, сьогодні є проблемою. Те, що по законодавству ми не маємо права на розповсюдження легального електронного контенту, який підпадає під авторське право. Методики розрахунку з автором або видавцем права за використання цих текстів – наразі це велика проблема, бо власне весь цивілізований світ надає послуги для зареєстрованих читачів по перегляду або завантаженню того чи іншого контенту, який можна взяти або у друкованому вигляді, або з будь-якої точки світу ознайомитися в електронному форматі. Проблема не у тому, що немає рідерів, біда у тому, що немає можливості використовувати електронний контент.

"Проблеми – це піратство та створення ринку електронних книг", – Ігор Степурін

– Ігор Степурін. Я хочу доповнити. Ми підтримуємо бібліотеки, надаючи їм книги безплатно постійно, вже понад 100 тисяч книжок ми передали у бібліотеки. Що стосується електронної книги, я хочу підтримати Яну Борисівну та сказати, що дійсно немає ринку електронних книг, ми тільки-тільки йдемо до нього, тому що ринку немає, книжок немає, тому що дуже питання важливе – це піратство. Дуже багато книг в електронному форматі пірати завантажують, і вони безплатно на всіх ґаджетах присутні. Проблеми – це піратство та створення ринку електронних книг. Над цим працює Асоціація видавців і книгорозповсюджувачів. Ці два тижні показали, всі знають про "ковідну" тисячу, всі знають, що ми як видавці працюємо, щоб цю тисячу отоварювали на книги, ми змагаємося з кінотеатрами, "Людиною-павуком", із театрами, з "Укрзалізницею", будемо з аптеками з нового року змагатися, але Українська асоціація видавців щодня знімає інформацію з книгарень, і потім ми ці змагання виграємо. Це приємно, з одного боку. Міністр культури, пан Ткаченко сказав, що сайти книгарень "лягли", зараз вони відновилися та у 2-3 рази книги почали продаватися активніше. З одного боку, це дуже круто, а з іншого боку видно, що люди "зголодніли" за знаннями, книжками, у людей немає коштів для придбання книжок, коли прийшла тисяча, вони пішли до книгарень за книжками, у кількох книгарнях були черги. За тисячу можна купити три книжки, але поповнення бібліотечних фондів дуже важливе, зараз люди підуть за книжками, тренд ми запустили та вже 30 років над цим працюємо, щоб люди пішли за знаннями. Я хочу сказати, що люди підуть за новими книгами й Український інститут книги закуповує за державний бюджет, але це мізер, з одного боку, а з іншого це проходить раз на рік із запізненням. Зараз підуть книги до бібліотек, але це процес постійний, постійно, потрібно оновлювати фонди, бо ці процеси можуть бути тільки коштом місцевого бюджету, за них мають закуповувати книги мінімум раз у квартал. Звісно, 5% на поповнення фондів – це дуже важливо, і якщо підтримувати цей відсоток, то ми побачимо такий самий сплеск, як і з книгарнями.

– Яна Біленко. Ігор вже сказав про важливу тему, як поповнення фондів один раз на рік через Український інститут книги, я маю сказати, що у бібліотеках ситуація та сама, на жаль, ми маємо виконувати Закон "Про відкриті закупівлі", які дуже продовжують шлях книги до читача. Тобто, коли у тебе є запорогова сума, а на сьогодні це вище 100 тисяч гривень, ти маєш проводити відкриті торги, ця процедура займає десь пів року. Як би бібліотека не намагалася, все одно більше ніж дві закупівлі на рік вона провести не може і ще є умови обмеженого фінансування. Ми, звичайно, коли на початку року формуємо перелік книжок для закупівлі, то це вже книги минулого року, а наприкінці року ми тільки їх отримуємо, і всі ті книги, які наші видавці видавали за пів року або за 8 місяців, більшість із них до нас не потраплять ніколи та ми завжди запізнюємося, завжди ми десь "у хвості", завжди ми будемо програвати й тим самим піратам, бо вони є не тільки в плані електронного контенту, але й у вигляді друкованих книжок. І ми завжди будемо десь там позаду, і у таких умовах важко конкурувати. Все одно люди пішли до бібліотек навіть у таких умовах, але якби ми мали можливість не просто надати сучасну книгу, а надати її швидко, коли вона ще не перестала бути новинкою, коли вона ще не "відшуміла" на всіх каналах, то питання повернення людей до бібліотек було б вирішено на 80%.

"Розвиток дитини з книжкою – це поєднання тактильного з її усвідомленням і розумінням прочитаного", – Тетяна Стус

– Тетяна Стус. Я хочу додати власне про загрози, з іншого боку, загрози від дитячого читання, би ми всі – дорослі люди, ми усвідомлені та розуміємо, наскільки важливий розвиток дитини без тих шаблонів, що вкладаються старою літературою. Суть питання у тому, чому дітям потрібні сучасні книги, новинки. Річ у тім, що ми як дорослі люди, наприклад, купуючи автомобіль, чи міксер, чи щось інше, не шукаємо стару модель, якій 20 чи 30 років, ми хочемо новий девайс, щось нове та сучасне, те, що відповідає світу тут і тепер, тим технологіям, які розвиваються, які пропонують нам сьогодні дослідники, винахідники й т.д. Як не дивно, з книжкою так само, адже книга є носієм смислу і крім, того, смисли ці міняються. Зараз я хочу занурити вас у шкільну програму з літератури, жодна людина за всі роки, скільки я досліджую дитяче читання і шкільну літературну освіту, а це з початку 2000-х років, жодна дитина не сказала, о, я люблю шкільне читання, шкільну програму читання з літератури. Те ж саме стосується цих шаблонів. Шкільна програма з літератури та старі видання, якими всі бібліотеки з головою забезпечені, – це ті старі шаблони, про які ми можемо говорити як про історію чогось: історію літератури, історію нашого суспільства, становлення, це ми всі маємо знати, і ми, дорослі, і діти так само. Вони так чи інакше повинні розуміти, куди вони прийшли та звідки вони вийшли. Але вони так само повинні розуміти, де вони знаходяться зараз для того, щоб збудувати свій шлях на потім, на майбутнє. Тому що неможливо на старому шаблоні або, їдучи на старому "Запорожці", доїхати за 3-4 години до Львова, наприклад. Тому я те ж саме говорю про те, чому так необхідно читати сучасні видання, адже це є сучасні смисли, актуальні для дитини, які роблять світ дитини синхронним тому світу, у якому вона живе, а не читати "Кайдашеву сім’ю", щоб зрозуміти, які стосунки у родині. Давайте дітям давати такі більш реальні інструменти, які будуть будувати їх життя гармонійно. Так само ми маємо дати їм і поліграфічно, зараз є стільки нових видань, які показують дуже красиві новинки й технічно, чудовий рівень поліграфії, ігрові елементи й т.д. І це також про питання, чому дітям все-таки не варто давати рідери, бо розвиток дитини з книжкою – це поєднання тактильного з її усвідомленням і розумінням прочитаного. Це елементарні речі, про які дуже багато говорять результати Пізи, що діти, які читають, на 1,5-2 роки випереджають за розвитком і за вмінням працювати з важливою інформацією у школі, тобто осмислено читаючи, ми даємо можливість дитині й фізіологічно правильно розвиватися.

– Тетяна Стус. Читаючи не просто пости у соцмережах, ми знаємо всі про проблеми кліпового мислення у дитини, ми даємо їй можливість фізіологічно правильно розвиватися. Книга – це не просто культурка десь на задньому плані та можна не дати фінанси на оновлення бібліотек, що взагалі не вкладається у голові, але це те, що є базою сьогодні для всіх нас і для всього нашого суспільства. Ще на початку 2000-х, і пан Олександр підтвердить це, напевне, це були переважно волонтерські такі штуки, ми всі робили це робили, ми не могли ігнорувати питання культури. Останніми роками, коли вкладаються кошти, зокрема Інститутом книги, і зараз зроблю маленьку рекламу нашої соціально-культурної акції "Живі письменники", яку робить "БараБука" з Інститутом книги, я бачу величезний відгук від батьків і освітян про те, наскільки їм потрібні сучасні книжки, пасивний стан вчителів і батьків уже завершився, батьки та вчителі хочуть сучасне читання для дітей і, відповідно, діти теж. Бібліотеки у цьому сенсі – найкращий інструмент, бо дійсно говорили про цю тисячу "ковідну", це 3-4 книжки, але бібліотека – це коли одну книжку прочитає сотня дітей, це й екологія, й економія, скажімо, сімейного бюджету, і необов'язково шукати ті полиці, де їх можна зберігати. Це питання має бути вирішено державному рівні, на рівні свідомої влади. 

– Віктор Гольдський. Ігорю, до вас є питання. У вас об'єднання називається "Бібліотечна країна", скажіть, як зробити Україну бібліотечною? Чого нам не вистачає та що для цього потрібно? 

"Має вирішуватися питання, як зробити так, щоб люді пішли за книгами, пішли за читанням, за спілкуванням", – Ігор Степурін

– Ігор Степурін. Над цим питанням ми працюємо дуже давно, не вистачає, по-перше, кадрів, тому що їх немає, немає нормальних зарплат. Не вистачає бажання місцевої влади щось зробити з бібліотеками. Коли ми кажемо, що треба реформувати, відремонтувати, це стосується і нових книжок, то кажуть нам, а навіщо нам це, навіщо нам бібліотеки. Це питання дуже важке, хоча ми на нього знаємо відповідь, ми бачимо, що люди читають, що це активно розвивається, дуже багато людей звернулися до книжки та до читання. Тому це питання спочатку було у місцевої влади, зараз ситуація змінюється і вже має вирішуватися питання, як зробити так, щоб люді пішли за книгами, пішли за читанням, за спілкуванням. 

– Віктор Гольдський. Тетяно, до вас є питання як до психолога. Скажіть, будь ласка, коли дитина отримує подарунок, у неї горять очі, вона розгортає, дивиться, вона радіє, чи розгортає пакунок, якщо більш старші діти, а там телефон мобільний. Все, вона у захваті. Як донести до дитини ці емоції, коли їй дарують книгу?

"Найбільш продуктивний спосіб привести дитину до книги – її самостійний вибір", – Тетяна Стус

– Тетяна Стус. Це складне питання, одразу згадую ситуацію, коли моя донька обирала подружці подарунок, то попросила, щоб тільки ми їй книги не подарували. Тому це складне питання, чи робити з книжки подарунок. Тут є дві поради. По-перше, не обов'язково робити з книги подарунок, вона має бути щоденним супутником дитини. Книга не повинна бути довгоочікуваною, книжка – це той друг, який має бути завжди поруч. Якщо маєте таку проблему, що хочете зробити з книги подарунок, то не обов'язково це робити. З іншого боку, є такі книги, які реально можуть стати вау подарунком, вони мають усілякі вау прибамбаси, якісь вирізалки й т.д. Це дуже дорогі видання, коли дитина відкриває, і там фігурки з'являються, всілякі ігрові елементи, висічка, й тоді вона каже "вау".

Як психолог говорю, яким чином можна принести радість дитині книжкою, – дайте можливість дитині придбати книгу самостійно, у таку гру будь-яка дитина захоче грати. Приведіть її у книгарню або зайдіть на сайт книгарні та дайте можливість дитині зробити самостійний вибір, тут батькам треба не дозволяти собі казати, як ти можеш таку книгу купувати. У мене був випадок, коли моя дитина обрала книгу з блискітками й так далі. З цього починається формування інтересу до книги, це і частина соціалізації, тому як подарунок, наприклад, подаруйте дитині ваучер на придбання книжок у якійсь книгарні, разом підіть і дайте їй можливість обрати. Я цю пораду давала дуже багатьом батькам. Найбільш продуктивний спосіб привести дитину до книги – її самостійний вибір. 

"Батьки мусять розмовляти з дитиною разом із книжкою, читати їй", – Олександр Афонін 

– Олександр Афонін. Я хочу сказати, що дуже багато залежить від того моменту, коли дитина починає мати стосунок до книги. Чим раніше вона починає мати контакт із книгою, навіть коли вона тільки навчилася ходити та тягнутися до книги, то ця книжка мусить бути вдома. Батьки мусять розмовляти з дитиною разом із книжкою, читати. Як сказав німецький професор, дітям треба читати, коли вони ще знаходяться в утробі матері, щоб вони сприймали голос, сприймали текст.

З приводу подарунку, моїй онучці виповнилося 9 років, вона народилася 1 червня у День захисту дітей, вона ввечері зателефонувала мені й сказала таким голосом: "Дідусю, я така щаслива, мені подарували 15 книжок, тепер мені вистачить читати на три місяці". Вона читає по 3-4 книги на місяць, вона читає різну літературу: і пригодницьку, і нон фішен, про тварин, про людей, і це відчуття щастя від книг вона відчула. Якщо дитина ніколи не мала відношення до книги, якщо вона вдома не бачила цих книжок, вона не бачила, що батьки тримають її у руках і читають, то ти їй принесеш, а вона погортає і скаже як мій сусід: "А я ніколи книжок не читав, навіщо вона мені треба, я і так вмію молотком цвяхи забивати, мене навчив дід чи навчив батько". Чим раніше батьки почнуть читати разом із дітьми книжки, тим більше щастя буде отримувати дитина від книг, які будуть з'являтись у її житті. 

– Тетяна Стус. Є ще один момент про спільне читання, що це один з елементів налагодження стосунків між батьками та дітьми, тому що читання – це не лише читання історій і осмислення важливих питань, це і перебування разом. Багато проблем у батьків із підлітками, наприклад, бо втрачена спільна комунікація, спільна робота, перебування у спільному просторі, якраз читання з раннього віку дає можлиість не втрачати ниточку спілкування між батьками та дітьми. Так, ви можете піти у кіно разом, приготувати страву, але книга – це те, що йде через роки між батьками та дітьми, і тоді у підлітковому віці буде менше проблем, й у дорослому віці буде ще менше проблем.

"Бібліотека – це місце для всіх. Бібліотека має чуттєво реагувати на запити своїх користувачів", – Олександр Афонін

– Олександр Афонін. До вас приходять із батьками діти? 

– Яна Біленко. Звичайно, у нас на молодший відділ приносять ще немовлят, у нас читачу найменшому менш як рік, приходять батьки й кажуть, дайте нам книги – ми вже почали читати. Це наше майбутнє і надія, бо ми маємо виховувати читача, бо з нуля вони перейдуть у середній відділ, потім – на старший, потім – на дорослий і залишаться з бібліотекою назавжди. Вони звикли проводити тут час, біжать сюди, тут музичний гурток, який дуже популярний. Це емоції, знання і навички. На молодший відділ взагалі тільки з батьками приходять із 4 класу, а потім вже самостійно.

Бібліотека – це місце для всіх, і для родини, якщо ми кажемо про дитячу бібліотеку. Бібліотека має чуттєво реагувати на запити своїх користувачів. Наша бібліотека вже давно працює у більш універсальному форматі, ми приймаємо всіх незалежно від місця реєстрації, громадянства, мови, вікової категорії, тому важливо, щоб це було і сімейне, і за інтересами спілкування. Важливо, щоб бібліотека була місцем, де тебе чекають, куди ти приходиш із гарним настроєм.

"Ми підтримуємо цю акцію, бо мільйон гривень – це небагато для всієї бібліотечної системи коштів, але спільно ми зберемо ці гроші та поповнимо новими книгами бібліотеки Києва", – Ігор Степурін

– Ігор Степурін. Яна вже сказала, що бібліотека стає більш універсальною, і ця тисяча, про яку ми казали, має інші проблеми: багато хто хоче цю тисячу витратити на художню літературу, цікаву, художньо-мистецьку, наукову, але цієї літератури вкрай не вистачає, бо останні 10 років ми працювали виключно з недорогою літературою, мистецьку літературу не видавали, наукову теж, бо не було коштів і видавці не вкладали кошти у дорогі видання. Тому зараз завдяки Міністерству культури до 30-річчя Незалежності була запроваджена програма з видавництва таких видань, раніше це була програма соціально значущих видань, які підтримувалися Держтелерадіо України, і там були книги, що видавалися, але потім цієї програми не було і всі пішли видавати літературу вартістю до 200 грн, щоб більше закуповували для бібліотек. Однак цей прошарок, який є, потребує заповнення і ця програма, що є до 30-річчя Незалежності, дозволила видавцям зробити унікальне видання, і я хочу кілька цих видань подарувати та сказати, що ми підтримуємо цю акцію, бо мільйон гривень – це небагато для всієї бібліотечної системи коштів, але спільно ми зберемо ці гроші та поповнимо новими книгами бібліотеки Києва.

– Олександр Афонін. Це по 50 копійок кожен киянин мусить пожертвувати, і це буде мільйон. 

 – Віктор Гольдський. Таким чином, Благодійний фонд "Турбота поколінь" анонсує акцію "Книга – краще за ґаджет". У рамках цієї акції ми плануємо зібрати для дитячих бібліотек міста Києва, а їх 53 одиниці у кожному районі нашої столиці, 1 мільйон гривень, а це всього 50 копійок із кожного мешканця нашого гарного міста. У 2014 році ми допомогли зберегти армію і сподіваємося, що у 2022-му всі ми допоможемо зберегти культуру, всі ми допоможемо зберегти майбутнє наших дітей і всі ми допоможемо зберегти любов дітей до книги. Сторінка допомоги: books.turbota.in.ua. Не залишайтеся байдужими!

Раніше засновник мікроферми "Родинний Добробут" Антон Дундій розповів в ексклюзивному інтерв'ю інтернет-порталу "Коментарі", який бізнес користується в Україні успіхом, не дивлячись на пов'язані з коронавірусом обмеження, та як не просто вижити у кризу, але й успішно розвивати свій бізнес у країні.