"Важливо, щоб нас було почуто": засновниця центру ALC Олександра Вертинська про вивчення іноземних мов

"Якщо у вас є можливість вивчати англійську, робіть це. Це важливо!"

Вивчення англійської у світі можна прирівняти до необхідності. Це мова міжнародного бізнесу та політики, сучасних технологій та торгівлі. В умовах війни володіння іноземною мовою, зокрема англійською, набуло багато нових сенсів. Особливо, коли мільйони українців були змушені покинути Україну та тимчасово переїхати за кордон.

"Коментарі" вирішили поговорити з Олександрою Вертинською – засновником та викладачем у центрі ALC, який спеціалізується на вивченні іноземних мов та перекладах. Про те, як відкрити конкурентоспроможний бізнес в Україні, з якими труднощами доведеться зустрітися на шляху, чому сьогодні стало особливо важливим володіти англійською та як розпочати її вивчення.

Єлизавета: Вітаю, Олександро! Розкажіть, будь ласка, як давно ви почали вивчати англійську мову і що, власне, підштовхнуло вас так заглибитися в її вивчення? Чому саме англійська?

Олександра Вертинська: Мій шлях у англійській почався з дитинства. З 4,5 років я відвідувала різні гуртки. То була ідея моєї мами. І оскільки я не ходила в дитячий садок, займалася музикою та англійською. Я не музикант, але я аудіал і дуже люблю музику і, напевно, тому дуже люблю різні мови. Окрім англійської я вивчала французьку та німецьку, а зараз вивчаю шведську. Також я трохи вивчала іврит.   Загалом мені подобається відчувати структуру мови, розуміти. Можу з точністю сказати, що мої рідні мови – українська, російська та англійська (я можу назвати вже її рідною) також потребують доопрацювання. Я думаю, що дуже складно знати мову досконало, хоча я цього прагну, і це мені дуже подобається.

Чому англійська? Ця мова завжди була популярна. Вивчати її я почала на початку 1993 року. Тоді не було особливо вибору з мов, як мені здається. Але я не пошкодувала, що тоді почала вивчення.

Єлизавета: Яку мову ви ще хотіли вивчати?

Олександра Вертинська: Ще я мріяла вивчати французьку, однак у школі викладали лише німецьку. Але мрія мене не покидала. У мене залишилося багато книг, словників від мого двоюрідного дідуся, який досконало володів французькою. Він був дуже добрим хірургом і свого часу він жив у Центральній Африканській Республіці, в Бангі. Мені дуже подобалася французька мова, наскільки я могла її відчути за підручниками дідуся, адже тоді не було можливості послухати, подивитися в інтернеті. Коли я виграла програму FLEX і поїхала в Америку (це був 11 клас), у школі нам надали вибір, і вдалося, окрім англійської, вчити французьку.

За рік я повернулася, вступила до КНУ ім. Шевченка саме на англійську й французьку філологію та переклад. І ми займалися посилено вивченням цих мов.

Єлизавета: Наскільки важливо зараз знати іноземну мову?

Олександра Вертинська: Я вважаю, що англійська – міжнародна мова, яка дуже допомагає нині. Знаючи англійську, ви можете спілкуватися скрізь. Я зараз, перебуваючи у Швеції, допомагаю українцям розібратися, куди піти, де допоможуть. Просто інформацією. Велика проблема, що люди, не знаючи мови, дуже обмежені в інформації. Українською чи російською дуже мало її. Я зараз виступаю у ролі посередника.

Єлизавета: Чи маєте ви досвід навчання, роботи за кордоном? Безпосередньо в англомовному суспільстві? Розкажіть про нього.

Олександра Вертинська: Як я вже згадувала, рік я навчалася у американській школі за програмою FLEX. Вона була активна до коронавірусу. Але потім її на якийсь час заморозили. Зараз триває війна, і я думаю, що зараз вона також не активна. Могли в ній брати участь учні 9-10 класів, і наступного року поїхати вчитися до Америки. Я навчалася у штаті Вашингтон, на північному заході країни. Жила у маленькому місті, неподалік Спокана. Навчалася у школі Дір-Парк.

Олександра Вертинська: Працювати я розпочала з першого курсу університету. Це були підробітки – саме викладання та переклади. А з другого курсу розпочалася серйозніша робота. Я навчалася в університеті у другу зміну – працювала з 8:00 до 14:00 без перерви, їхала на пари на 14:30, навчалася до 19:00, відпочивала, вечеряла та починала знову вчитися. І отак по колу – робота, навчання.

Єлизавета: Тепер про центр ALC. Як давно він був започаткований, як виникла ідея створити компанію? То була ваша ініціатива чи командна?

Олександра Вертинська: У мене завжди була мрія бути викладачам у ВНЗ або мати свої курси. Чому я не обрала перше – лише тому, що оклад у викладачів не дуже високий. Оскільки я родом із Запоріжжя, у Києві на той момент я не мала жодного житла, і мені потрібна була робота, яка б могла мене утримувати. Потрібні були гроші, щоб винаймати житло.

Тож я вирішила розвивати свій міні-бізнес. Ініціатива була абсолютно моя. Я почала з того, що у 2011 році я орендувала офіс, закупила все необхідне та найняла людей на роботу.

Єлизавета: Чи важко було розпочати власний бізнес в Україні, особливо у досить популярному напрямку? Чи не побоювалися конкуренції?

Олександра Вертинська: Конкуренції на той момент я не боялася, та й зараз не боюся. Найскладніше на той момент було те, що для будь-якого бізнесу потрібні вкладення на перших етапах. У мене були накопичення, які вдалося заробити під час студентства. Плюс, я працювала перекладачем неповний день. І за ці гроші я могла орендувати приміщення.

У мене були знайомі з університету, яких я покликала працювати. Вони із задоволенням пішли. До того ж я найняла ще десь 3-5 викладачів (німецької, англійської та французької мов, а також носія мови – американець із профільною освітою) за допомогою сайтів для пошуку роботи.

Єлизавета: Розкажіть про команду. Хто ці люди?

Олександра Вертинська: Усі наші професіонали мають дипломи Київського інституту міжнародних відносин та Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка, Київської гуманітарної академії (раніше Київського гуманітарного інституту), Київського національного лінгвістичного університету, НПУ імені М.П. Драгоманова чи є носіями мови.

На мою суб'єктивну думку, ми маємо спільні цінності з погляду викладання. Це не було нав'язане мною, але ми поділяли любов до викладання, мов. Ми маємо повну свободу, можемо навчати, як ми це бачимо. В нас у всіх комунікативний підхід. Також ми радимося один з одним, які матеріали використовувати, слідкуємо за новинками. І якщо вони досить хороші у професійному полі – ми їх застосовуємо у нашому процесі. Також намагаємося внести елементи гейміфікації у процес навчання як дорослих, так і дітей та підлітків.

Єлизавета: Вивчення якої мови сьогодні має найбільший попит у вашому центрі?

Олександра Вертинська: Найпопулярніша мова, яку вивчають, англійська. На другому місці – німецька, а потім французька. Корейська – найменш популярна. Також у нас є напрямок, як українська чи російська для іноземців.

Єлизавета: Про ситуацію сьогодні. Чи продовжуєте працювати під час війни? Збільшився чи зменшився попит на вивчення мов, переклади? Які основні складнощі виникають?

Олександра Вертинська: Оскільки в нашому центрі було й онлайн- та офлайн навчання, під час війни ми продовжуємо працювати. Саме в онлайн-режимі. Більшість наших учнів продовжує займатися.

Ті, хто не втратив роботи, продовжують оплачувати наші заняття. Ті, хто втратив роботу, також. Їх навчаю я, це була моя ініціатива. Я продовжую з ними займатися, оскільки це наші постійні учні, які глибоко вивчають мову. Вони хочуть продовжувати навчання, і я вважаю, що це важливо. Ніхто з них не винен у тому, що зараз відбувається.

Викладачі центру та перекладачі, які перебувають у більш-менш нормальних умовах, продовжують роботу. Ті, хто перебуває у не зовсім безпечних умовах, працюють за можливості чи не працюють. Ми дивимося на ситуацію. Безпека – на першому місці, а на другому місці – англійська.